Рубрика: творчі майстерні

   Гай-гай!.. Ждемо день i другий –  немає  Тетяни.  Побачили  –  надвечiр кудись мчали пани фаетоном; мiж ними вона, як квiтка. Мов i знать  нас  не знала – не глянула, як i не вона. Вiри не доймали: чи то була  справдi  та нiч обмарена, чи то тiльки минущий сон. Довiдались, що в театрi репетицiя, пiшли. Червонiє, одвертається, нiби чогось нас соромиться.   I дивуємось, i обурюємось:   – Що ж се таке?   День, другий. В селi почали дзвонити:   – З паничем зв\’язалась, по житах волочиться…   – Ось що!.. Читать далее

   Буйне зелення в саду вже осiннi золотарi позолотили, а  подекуди  палає воно, мов огненне. Тихо в моїй кiмнатi. Вiкно  в  сад  стоїть  одчинене,  i  рине  в  його повiтря, чисте й холодне, дише, як  вино.  Зверху  по  стiнi  блукають  од далеких хмар рожево-зеленявi тiнi.   Сиджу,  зiгнувшись  над  своєю  торбою-мандрiвницею,   похапцем   рiзне паперове шмаття в дорогу переглядаю, читаю давнє дрiбне  писання,-  суворо шелестять у руках папери, нiби псалтир над мертвим.   Листи, що забув уже од  кого,  щоденника  якогось  обiрваний  шматок… Вiршi… зеленi, зеленi, як рута… Читать далее

Народилася Ольга Ломоносова в Донецьку 18 травня 1978 року. Але вже 1986-го родина переїхала до Києва. Оля займалася художньою гімнастикою у відомих Дерюгіних. Пізніше вирішила стати балериною, а відтак вступила до хореографічного училища. Проте її долю змінило Кохання! Гаряче дівоче серце вперше закохалося. Ця закоханість зіграла фатальну роль, і 1997 року Оля виїхала до свого милого в Москву. Читать далее

Творчість, яка у певному розумінні становить вихід за межі будь-якої тотальності, як така можлива лише у вільному суспільстві. Тому творці є небезпечними для тоталітарної системи, якій необхідна передбачувана діяльність в межах приписань, відведених людині посадою або статусом, вироблення художньої продукції згідно з ідеологією. В Радянському Союзі була сформована особлива модель відносин творчої еліти і влади, яка виробила і відтворювала несамостійного митця, залежного від опіки держави і, відповідно, від державних вимог. Це нівелювало творчу діяльність до рівня ремісництва. Донбас займає особливе місце в світі зазначеного, оскільки в культурному плані він мав усі ознаки провінційності, водночас відіграючи важливе індустріальне значення та ідеологічну... Читать далее

Зал слави Асоціації спортивних журналістів України. Гильов Юрій Васильович (23.01.1950 – 8.05.2003). Читать далее

Павло Григорович (Іванов) Безпощадний (псевдонім – Беспощадний) – російський радянський поет. Павло Іванов народився 29 червня (11 липня) 1895 року в селі Всеславль Смоленській губернії. Жив на Україні. У 1907—1917 роках працював шахтарем на Донбасі. Учасник Громадянської війни. Перші вірші опублікував у 1924 році у газеті “Кочегарка” (Горловка). Автор збірок віршів: “Каменная книга” (1930), “Год в “Кочегарке”” (1934), “Родина” (1938), “Шахтёрские песни” (1948), “Донецкие просторы” (1961) та іншіх. Читать далее

Емма Андієвська  — українська письменниця, поетеса та художниця, що працює у стилі сюрреалізму та герметизму. Читать далее

Іван Михайлович Дзюба - літературознавець, громадський і політичний діяч, академік Національної академії наук України (1992), лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка (1991), Герой України (2001). Читать далее

У повоєнні роки Донбас, нарощуючи свій економічний потенціал, стає і потужним науковим центром. Однак не може похвалитися аналогічним зростанням культурної інфраструктури. Так, кількість театрів навіть зменшилася порівняно з довоєнним періодом: у Ворошиловградській області їх було 6 у 1940 р. і тільки 2 у 1966. Зате розширювалася мережа культурно-освітніх закладів, художніх та музичних училищ; заохочувано художню самодіяльність: у середині 70-х років у Донецькій області було понад 8 тисяч колективів художньої самодіяльності, у Луганській – 5,5 тисячі. Причому самодіяльна художня творчість меншою мірою, ніж професійна, втрачала своє національне обличчя. Читать далее