pornfiles
, гость


Если вы на сайте впервые, то вы можете зарегистрироваться!

Вы забыли пароль?
Ресурсы портала
Наши опросы
Все и так хорошо.
Процветающий промышленный регион Украины.
Субъект федерации Украинской республики.
Независимое государство.
Субъект федерации РФ.
Наплевать.
Метки и теги
Читайте также

IX акция ко Дню влюбленных в Парке кованых фигур

14 февраля 2016 года, в День влюбленных, на Древе Счастья в Парке кованых фигур (Донецк) традиционно «вырастут» кованые валентинки! Гильдия кузнецов Донбасса приглашает влюбленные пары ...

Письмо жителя Мариуполя.

Я живу в Мариуполе уже 25 лет и никогда не покидал своего города, даже в самые тяжелые периоды последних полутора лет. Поэтому мне вдвойне обидно видеть,как наш город и его окрестности, под видом ...

О чем лжет Киев

Какие на самом деле требования к поправкам в конституцию Украины выставляют народные республики Донбасса? ДНР и ЛНР не предлагали украинской стороне закрепить квоту республик в украинском парламенте ...

«Пакт Суркова-Нуланд»: принуждение Киева к выполнению Минска-2

Обозреватель «Украина.Ру» Александр Чаленко комментирует итоги переговоров Владислава Суркова и Виктории Нуланд Российская политика на украинском направлении в последний месяц явно ...
{inform_sila_news}{inform_club}
Архив
Июнь 2017 (25)
Май 2017 (68)
Апрель 2017 (40)
Март 2017 (36)
Февраль 2017 (53)
Январь 2017 (83)


Все новости за 2014 год
Сортировать статьи по: дате | популярности | посещаемости | комментариям | алфавиту
Рейтинг: 
0

Олександр Володимирович Кендюхов

Олександр Володимирович Кендюхов - український економіст, доктор економічних наук, професор, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів, завідувач кафедри стратегічного управління економічним розвитком Донецького національного технічного університету, академік Академії економічних наук України; Автор головних ідей Стратегії соціально-економічного розвитку України "Нова економіка", концепції Християнської соціально-ліберальної економічної моделі, концепцій податкової та пенсійної реформ; Провідний український вчений з управління інтелектуальним капіталом та теорії і практики маркетингу.
Олександр Кендюхов народився 23 жовтня 1972 року.
Школу закінчив з срібною медаллю.
У 1996 році з дипломом з відзнакою Олександр Кендюхов закінчив Донецький державний технічний університет за спеціальністю "Економіка і управління у галузях гірничої промисловості".
Кандидат економічних наук з 2000 року.
У 2003 році Олександр Володимирович отримав звання доцента кафедри менеджменту та маркетингу.
У 2007 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук у спеціалізованій вченій раді Д.11.151.01 Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) за спеціальністю 08.00.04 - «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) на тему «Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства». У тому ж році обраний головою Донецької обласної організації Української асоціації маркетингу.
Паралельно з науковими дослідженнями інтелектуального капіталу з 2005 року працював над проблемами стратегічного маркетингу та брендингу. У 2008 за його редакцією було видано перший в Україні термінологічний словник з маркетингу.
У 2011 році Олександр Володимирович Кендюхов отримав звання професора кафедри економіки і маркетингу.
Олександр Володимирович опублікував понад 200 наукових та навчально-методичних праць, у тому числі п'ять монографій, один підручник та два навчальні посібники з грифом МОН України, був запрошений до участі та виступав з доповідями більш ніж на 100 наукових та науково-практичних конференціях різного рівня.
Автор монографій та циклу наукових статей з інтелектуального капіталу та інтелектуальної економіки в умовах зростання глобальної конкуренції.
У сфері інтересів - управління інтелектуальними ресурсами. Першим в України захистив докторську дисертацію з проблем організації та оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом.
У вільний час пише сатиричні оповідання про різні аспекти університетського життя, приймає участь у геологічних експедиціях, читає філософію Платона, Сенеки та Ніцше. Займається спортом. Шанує класичну музику.

Підготував Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3584   
Рейтинг: 
0

На південному сході України, на самому високому його вододілі, між індустріальними мегаполісами Донецьком та Маріуполем, в кількох кілометрах на північний захід від м.Волноваха та скіфського кургану під назвою «Могила Гончариха», самого високого в Донбасі над рівнем моря, розкинувся лісовий масив площею понад 2.500 га. Це – колиска наукового степового лісорозведення, знаменита на весь світ Великоанадольська лісова дача, заснована у 1843 році відомим лісоводом Віктором Єгоровичем фон Граффом.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2331   
Рейтинг: 
0

Донбаський державний технічний університет був заснований 12 жовтня 1957 року. Тоді він називався Ворошиловським гірничо-металургійним інститутом. У 1964 р. у зв'язку з перейменуванням міста він став Комунарським гірничо-металургійним інститутом, у 1992 р. - Донбаським гірничо-металургійним інститутом (ДГМІ). Наказом Міністерства освіти і науки України №622 від 27.07.2004 р. на базі ДГМІ був створений Донбаський державний технічний університет (ДонДТУ).
Біля джерел університету стояли видатні особистості, блискучі організатори, відомі вчені. Серед них директор Алчевського металургійного комбінату, депутат Верховної Ради України П.А.Гмиря, перші керівники ВНЗ І.Ф.Коваль і Ю.М.Воєводін.
Сьогодні ДонДТУ – значний освітній центр, навчальний заклад вищої категорії, що має IV рівень акредитації. До його складу входять факультети: гірничий, металургійний, будівельний, економіки та фінансів, механіки, менеджменту, автоматизації та електротехнічних систем, факультет щодо роботи з іноземними студентами, навчально-консультаційний центр «Освіта», інститут підвищення кваліфікації, перепідготовки й удосконалення керівників і фахівців, коледж, наукова бібліотека.
Університет має у своєму складі 8 відокремлених структурних підрозділів: Єнакіївський, Краснолуцький, Ровеньківський, Лисичанський, Свердловський, Первомайський, Рубіжанський, Краснодонський інженерні факультети, а також два технікуми: індустріальний - у м.Алчевськ та гірничий - у м.Перевальськ.
До складу ДонДТУ належать науково-дослідна частина, науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут «Параметр», Державний міжвузівський центр лазерно-локаційних спостережень за штучними супутниками Землі «Оріон», що має статус національного надбання, Донбаське відділення Східноукраїнської філії Інституту археології НАН України, Алчевська філія Інституту фізики гірничих процесів НАН України Міністерства освіти і науки. Наукова та науково-технічна діяльність Донбаського державного технічного університету здійснюється відповідно до пріоритених напрямків розвитку науки й техніки в Україні.
В університеті видається газета «Імпульс», одна із кращих студентських газет, що одержала офіційне визнання на конкурсах молодіжних засобів масової інформації. Вузівці пишаються музеєм історії університету, геолого-мінералогічним музеєм, де зібрана унікальна колекція мінералів. У ДонДТУ є санаторій-профілакторій, спортивно-оздоровчий комплекс «Алтагір» на березі Азовського моря, центр культури й дозвілля «Талант», Творче виробниче об'єднання «Ладо».
Підготовка та перепідготовка фахівців в університеті здійснюється за багатоступінчастою системою, визнаною в Європі. Для навчання студентів використовуються сучасні освітні технології. Велика увага приділяється практичній підготовці студентів. Вони проходять практику на великих промислових підприємствах і організаціях України.
ДонДТУ одним з перших ВНЗ України впровадив у практику навчального процесу вимоги Болонськой декларації й був визнаний головним за проблемою впровадження нових технологій навчання.
Навчальний процес в університеті дозволяє забезпечити високий рівень підготовки студентів та швидку адаптацію на виробництві.
Із входженням України в зону Європейського освітнього співтовариства, закордонні зв'язки ДонДТУ одержали додатковий імпульс.
Основними партнерами в науковій та освітній сфері є університети Великобританії, Угорщини, Польщі, Росії, Словаччини й Туреччини. Покладено початок взаємодії з ВНЗ Німеччини та Китаю.

ДонДТУ

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1569   
Рейтинг: 
0
Євген Васильович Горохов - Академік АІНУ, АНВШУ, Академії будівництва України, доктор технічних наук, професор, член ПРВУ, завідувач кафедри металевих конструкцій, президент Української асоціації з металевих конструкцій (1997), член Макіївського міськвиконкому.
Євген Горохов народився 21 березня 1939 року в місті Новочеркаськ (Ростовська область, Росія).
Закінчив Донецький політехнічний інститут, будівельний факультет (1956-61), інженер-будівельник.
Захистив докторську дисертацію "Дослідження властивостей і області застосування киснево-конверторної сталі в будівельних конструкціях".
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1400   
Рейтинг: 
0
1 березня 1921р. (День народження Університету) – відкриті губернські вищі педагогічні курси.
1923р. – на базі педагогічних курсів засновано перший у Донбасі вищий навчальний заклад Донецький інститут народної освіти (ДІНО) у Луганську.
1934р. – ДІНО реорганізований у Луганський державний педагогічний інститут.
1939р. – Луганському державному педагогічному інституту присвоєне ім`я Тараса Шевченка .
1993р. – на базі ВНЗ відкриті Інститут Грінченкознавства та Українсько-Канадський центр “Відродження”.
1997р. – створено Стахановський педагогічний коледж ЛНПУ та Лисичанський педагогічний коледж ЛНПУ.
1998р. – інститут визнано акредитованим у повному обсязі за IV рівнем акредитації, на базі інституту створено Луганський державний педагогічний університет імені Тараса Шевченка.
1998р. – створено Старобільський факультет ЛНПУ.
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3389   
Рейтинг: 
0

Кирил Борисович ТолпигоКирил Борисович Толпиго - доктор фізико-математичних наук за спеціальністю теоретична і математична фізика.
Кирил Толпиго народився 3 травня 1916 року в місті Києві. Виріс у родині діда, професора Київського університету, математика, Бориса Яковича Букрєєва, заслуженого діяча науки України.
Закінчив Київський державний університет у 1939 році.

У 1949 році захистив дисертацію на здобуття ступеня кандидата фізико-математичних наук.

В 1962 році захистив дисертацію на здобуття ступеня доктора фізико-математичних наук.

У 1963 році затверджений в ученому званні професора по кафедрі «теоретична фізика».

У 1965 році був обраний членом-кореспондентом Академії наук Україна (по Донецькому науковому центру) за фахом «теоретична фізика».

З 1948 по 1960 роки працював в Інституті фізики АН УРСР у Києві.

У 1950 році був затверджений у науковому званні старшого наукового співробітника.

З 1946 по 1966 рік працював в Київському державному університеті.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2309   
Рейтинг: 
0

Юрій і Жанне Миролюбови

Рукописи першого дослідника “Велесової книги” повертаються в Україну.

 

“Необхідно зрозуміти й увірувати в те, що Русь – це ми, стародавня Русь – також ми, а з Божою допомогою і прийдешня Русь – також будемо ми!”
Юрій Миролюбов

23 січня зал Київського Будинку Вчених був заповнений вщерть. Люди стояли у проходах, дверях. Ті хто запiзнився, стояли у фойє і, витягуючи шиї, намагались не пропустити жодного слова. Подія була дійсно непересічна. В Україну приїхала пані Жанне Миролюбова, вдова письменника, першого дослідника “Велесової книги” Юрія Миролюбова. І не просто приїхала – вона привезла в дар Україні рукописи свого чоловіка. Юрій Петрович Миролюбов народився 30 липня 1892 року у місті Бахмут Катеринославської губернії (тепер м.Артемівськ Донецької обл.) Дитинство і юність Ю.Миролюбова проходили в Україні та на Кубані. Навчався у духовному училищі, гімназії, Варшавському університеті. Перед початком Першої світової війни перевівся на медичний факультет Київського університету. Після оголошення війни йде на фронт добровольцем у званні прапорщика. У громадянську війну перебуває у складі збройних сил Центральної Ради у Києві, потім на Дону у військах генерала Денікіна.
Доля закидала Юрія Петровича до Єгипту, Південної Африки, до Індії та Туреччини. Наприкінці 1921 року він отримав дозвіл на проживання і навчання у місті Празі, але з політичних причин переїздить до Бельгії. Там працював у хімічній лабораторії Лувенського університету, а також хіміком на підприємствах металургійної промисловості. Одружився у 1936 році. У 1954 році з дружиною Жанне емігрував до США. В Сан-Франциско редагує російський журнал “Жар-Птиця”. Навіть у стані тяжкого недугу він продовжував свою публіцистичну та літературну діяльність, яку розпочав ще у Бельгії. 1970 року, перебуваючи в океані дорогою до Європи, захворів на запалення легень і помер 13 листопада.
Юрій Миролюбов володів воістину незбагненним колом інтересів, в центрі яких були гаряча любов до покинутої Батьківщини, ії природи, історії, народу. Змалечку на його дитячу уяву вплинули почуті народні повір’я, казки, перекази, які він старанно записував.
Завдяки знайомству в м.Брюсселі з художником Алі Ізенбеком, колишнім білогвардійським офіцером, Ю.Миролюбов одержує можливість працювати з літописними стародавніми дощечками “Велесової книги”. Ця титанічна праця тривала з 1927 до 1936 року. Юрію Петровичу вдалося розшифрувати тексти дощечок, зіпсовані часом, переписати викарбуваний на них текст, перекласти його сучасною мовою.
1935 року Ю.Миролюбов розпочинає свою капітальну працю “Сказ о Святославе хоробре князе Киевском”, яку завершує у 1947 році. Для цього він придумав свою особливу мову, яка, на його погляд, була найбільш близькою до мови Київської Русі.
Одночасно з цією роботою він писав багато розповідей, віршів, статей для періодичної закордонної російської преси. Ним також було написано низку книг, які, як і “Сказ”, за життя залишились неопублікованими.
Лише завдяки великим зусиллям вдови Юрія Петровича пані Жанне Миролюбової з 1974 року розпочинається видання великої літературної спадщини обсягом понад п’ять тисяч сторінок.
Особливе місце у цій спадщині посідає книга “Скази Захарихи”. Ще в юності Ю.Миролюбов зібрав і записав багато народних оповідань, які почув від баби Захарихи в Бахмуті. В цих сказах закарбовано пам’ять народу про своє минуле. За словами відомого археолога і історика Юрія Шилова, події, про які йде мова в “Сказах Захарихи” сягають часів льодовика. Цікаво, що у вихорі громадянської війні, коли загинула більша частина його ранніх робіт, Юрій Петрович зумів зберегти та вивезти з собою саме оці записи народних оповідань.
Сьогодні український Благодійний Фонд пам’яті Юрія Миролюбова починає роботу із систематизації та вивчення рукописів. Свої роботи Ю.Миролюбов писав російською мовою, що не дивно для людини, яка отримала освіту в царській Росії. Проте серед рукописів є й збірка його віршів українською мовою, яку Фонд обов’язково підготує до видання. Також серед рукописів є й копії дощечок “Велесової книги”, зроблені власною рукою Ю.Миролюбова.
Незважаючі на поважний вік (95 років), пані Жанне Миролюбова продовжує активно працювати з Фондом, намагаючись донести до нащадків усю наукову та літературну спадщину свого чоловіка.
“І надалі прикладу я всі мої зусилля і використаю всі мої скромні можливості, щоб до кінця виконати дану тобі обіцянку і перетворити твою залишену багату рукописну спадщину в книги, які займуть гідне місце у культурній скарбниці твоєї великої Батьківщини”.
Жанне Миролюбова
Благодійний Фонд пам’яті Юрія Миролюбова приймає літературну спадщину Ю.Миролюбова для дослідження і всебічної популяризації.

Володимир Щербина (Спільна Дія, Київ)  26.01.2003
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2370   
Рейтинг: 
+1
Алимов Олександр МиколайовичОлександр Миколайович Алимов - видатний український вчений-економіст, ветеран Великої Вітчизняної війни, академік НАН України (відділення економіки, спеціальність – економіка промисловості), обраний 27.01.1973р.
Народився 30 вересня 1923р. в Донецьку у родині шахтаря. Батьки – Алимов Микола Васильович та Алимова Євдокія Макарівна. Дружина – Ольга Амосовна. Сини: Володимир (1948р. н.) та Сергій (1958р. н.), кандидати економічних наук.
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2797   
Рейтинг: 
0

Шевченко Володимир ПавловичВчений-механік, академік Національної академії наук України (1995), заслужений діяч науки і техніки України (1991), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2003), Герой України (2006).
Народився 5 січня 1941 р. у с.Підгороднє Дніпропетровського р-ну Дніпропетровської області. У 1962 р. закінчив механіко-математичний факультет Дніпропетровського держуніверситету. Після навчання в аспірантурі та захисту кандидатської дисертації (1966) працював асистентом, а потім доцентом кафедри теоретичної механіки цього вузу.

З 1968 р. уся подальша діяльність Володимира Павловича пов'язана з Донбасом. У Донецькому державному університеті він завідував кафедрою теоретичної і прикладної механіки, був деканом математичного факультету, проректором з навчальної роботи. А з 1986-го В.П.Шевченко — ректор Донецького національного університету. З 1996 р. Володимир Павлович очолює також Донецький науковий центр НАН України та Міносвіти і науки України. Його обрано членом Президії НАН України.
Докторська дисертація В.П.Шевченка (1982) присвячена методам фундаментальних розв'язків у теорії тонких пружних оболонок. Загалом же його наукові інтереси охоплюють широке коло питань розвитку теорії фундаментальних розв'язків у задачах про деформування оболонкових конструкцій довільної гауссової кривини. Ним розроблені методи побудови фундаментальних розв'язків для анізотропних оболонок, які перебувають у полі дії локальних статичних, динамічних або температурних навантажень. Ці методи базуються на теорії узагальнених функцій, на концепціях застосування двовимірного інтегрального перетворення Фур'є та його аналітичного обернення з введенням нових некласичних спеціальних функцій.
Одержання вченим фундаментальних розв'язків в аналітичній формі дало змогу ефективно застосовувати їх при розв'язанні нових класів мішаних задач для анізотропних оболонок шляхом зведення їх до систем граничних сингулярних інтегральних рівнянь. Таким чином, для оболонок довільної кривини з різними фізичними параметрами побудовано фундаментальні матриці пружних переміщень, зусиль, моментів; розроблено методику явного визначення ядер граничних сингулярних інтегральних рівнянь. Широко відомі праці вченого і щодо побудови та дослідження системи граничних інтегральних рівнянь для кількох класів мішаних задач теорії ізотропних, ортотропних та трансверсально-ізотропних оболонок довільної кривини, зокрема для оболонок з криволінійними тріщинами, включеннями, отворами, зонами контактних навантажень при силових або температурних впливах. Розроблено та досліджено кілька класів актуальних задач прикладного спрямування про деформування оболонок локалізованими силовими статичними, силовими динамічними або температурними навантаження ми. На підставі теоретичних досліджень визначено властиві даному класу деформацій них процесів фундаментальні фізико-механічні ефекти, які відображають вплив факторів геометричного характеру та ступеня анізотропії на напружено-деформований стан оболонок.
Останнім часом Володимир Павлович приділяє велику увагу дослідженням проблем динаміки та стійкості руху твердих тіл з порожнинами, які містять пружні включення, однорідну або стратифіковану рідину.
Науковий доробок вченого охоплює понад 140 друкованих праць, 5 навчальних посібників, колективну монографію «Механика композитов» (т. 7 — «Концентрация напряжений»), яким притаманні глибина та переконливість теоретичних узагальнень, тісний зв'язок з потребами виробництва. Вченим підготовлено 4 доктори та 10 кандидатів наук. Він є головним редактором наукового журналу «Вісник Донецького університету».
У діяльності В.П.Шевченка інтенсивний творчий пошук гармонійно поєднується з науково-організаційною та громадською роботою. Як голова Донецького наукового центру він багато робить для розвитку фундаментальної науки в Донбасі, концентрації зусиль наукових установ та вищих навчальних закладів незалежно від їх відомчого підпорядкування на розв'язанні науково-технічних та соціально-економічних проблем Донецької та Луганської областей, для зміцнення зв'язків науки з виробництвом. За його безпосередньою участю у лютому 2000р. укладено договір про співробітництво між Донецьким науковим центром та Донецькою обласною державною адміністрацією. Розроблено ряд цільових програм співробітництва з підприємствами регіону (концерн «Стирол», ВАТ «Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча»).
Науково-дослідну роботу вчений поєднує з викладанням у вищій школі. Значну увагу приділяє він відродженню національної інтелігенції, пошуку талановитої молоді у містах і селах України. За його почином відкрито україномовний ліцей при ДонНУ та Гуманітарний інститут у Маріуполі, розроблено та впроваджено у життя концепцію другої вищої освіти, у п'яти містах Донецької області започатковано центри з підготовки та перепідготовки спеціалістів.
Багато робить Володимир Павлович для розширення зв'язків Донецького національного університету з університетами країн Європи і світу. Нині ДонНУ є членом Європейської асоціації університетів, має договори про співпрацю з університетами Росії, Греції, Німеччини, Великобританії, Франції, США, Китаю та інших країн.
В.П.Шевченко користується повагою і має високий авторитет серед колег, учнів, мешканців Донбасу. Його обрано почесним громадянином міста Донецька.
Володимир Павлович — заслужений діяч науки і техніки України», лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки. Він нагороджений орденом Святого Володимира IV ступеня, орденами Ярослава Мудрого V і IV ступеня, знаком «Шахтарська слава» ІІІ ступеня. У 2006 році йому присвоєно звання Героя України з врученням ордена Держави.

Вісник НАН України. — 2001. — №1
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3015   
Рейтинг: 
+1
Донецький ботанічний садДонецький ботанічний сад - науково-дослідний інститут Національної академії наук України.  Основними напрямами наукової діяльності Саду є: створення колекцій світової флори з метою збереження генофонду, селекція нових сортів рослин; розробка методів відновлення техногенно порушених і сільськогосподарських земель; вивчення природного рослинного покриву Донбасу; вивчення популяційно-генетичного різноманіття хвойних лісоутворюючих видів України для розробки наукових основ створення постійної лісонасіннєвої бази для регіону.
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 4444   
Рейтинг: 
0
Леонід Михайлович ЛитвиненкоЛеонід Михайлович Литвиненко - український хімік. Академік АН УРСР.
Леонід Литвиненко народився 12 січня 1921 року у місті Таганрог (Ростовська область).
У 1939 році вступив до Ленінградського індустріального інституту.
У 1941 році його було призвано у діючу армію. Після важкого поранення на фронті, був демобілізований.
У 1942 році вступає в Український об'єднаний університет (м.Харків), хімічний факультет якого закінчив у 1947 році.
З 1947 по 1950 рік Леонід Литвиненко - аспірант Харківського державного університету за фахом "Органічна хімія". Кандидат (1951), доктор (1962) хімічних наук, професор (1962).
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2729   
Рейтинг: 
0
Чебаненко Іван ІллічВідомий український вчений геолог-тектоніст, доктор геолого-мінералогічних наук (1975), професор (1979), член-кореспондент АН УРСР (1979), академік НАН України (1982), Заслужений діяч науки й техніки України (1991), заступник директора Інституту геологічних наук АН УРСР (1972—1973, 1975—1978), завідувач відділу геотектоніки ІГН НАН України від 1978р. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (1992).
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2636   
Рейтинг: 
0
Шестопалов Віктор ПетровичВчений у галузі теоретичної радіофізики, засновник харківської школи дифракції, академік Національної академії наук України (1979), доктор фізико-математичних наук (1962), професор, заслужений діяч науки і техніки УРСР (1983), лауреат Державних премій СРСР і УРСР в галузі науки і техніки.

Народився 23 січня 1923р. у м. Слов'янськ Донецької області.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2685   
Рейтинг: 
0

Олександр Назарович ЩербаньУ березні 2006 р. наукова громадкість відзначила сторіччя від дня народження одного з фундаторів гірничої теплофізики і рудникової термодинаміки, доктора технічних наук академіка АН УРСР Олександра Назаровича Щербаня. Цікавими спогадами про вченого ділиться його донька Тетяна Олександрівна.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2606   
Рейтинг: 
0
Петро Тимофійович ТронькоУчений-історик, голова редакційної колегії 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР» державний і громадський діяч, академік Національної академії наук України (1978), заслужений діяч науки і техніки України (1990), лауреат Державної премії СРСР (1976), Герой України (2000).
Петро Тимофійович Тронько народився 12 липня 1915 року в с.Заброди Богодухівського повіту на Харківщині. Трудову діяльність розпочав у 1932 р. робітником шахти у м.Дзержинську Донецької області. Після закінчення учительських курсів працював учителем суспільствознавства та української мови у сільській школі Богодухівського району, директором дитячого будинку м. Лебедина. З 1937 р. Петро Тимофійович — на комсомольській роботі: був секретарем Сумського, першим секретарем Станіславського обкомів ЛКСМУ. Від перших днів Великої Вітчизняної війни перебував у діючій армії. У складі військ Південно-Західного, Сталінградського, Південного та 4-го Українського фронтів пройшов важкими дорогами війни, брав участь в обороні Києва і Сталінграда, визволенні Ростова-на-Дону, Донбасу. З першими підрозділами Червоної армії увійшов у звільнений Київ (6 листопада 1943 р.). Військове звання — майор авіації.
Після закінчення Київського державного університету (1948) був зарахований до аспірантури Академії суспільних наук при ЦК ВКП(б) і через три роки захистив кандидатську дисертацію. Впродовж 17 років (1961—1978) працював заступником Голови Ради Міністрів України, займався питаннями культури, освіти, охорони здоров’я.
Роботу в державних органах П.Т.Тронько вдало поєднував з науковою діяльністю. В 1968 р. захистив докторську дисертацію, опублікував ряд монографій — «Безсмертя юних», «В боях за Вітчизну», «Подвиг твої х батьків» тощо. Був автором, керівником, членом редколегії кількох фундаментальних праць («Історія Української РСР», «Історія Києва», «Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941—1945 рр.» та ін.). Головне дітище П.Т.Тронька — унікальне 26-томне видання «Історія міст і сіл Української РСР». Колосальна, безпрецедентна за свої ми масштабами робота, в якій брали участь більше 100 тис. осіб, була здійснена у рекордний термін — за неповні 12 років. У 1976 р. це капітальне видання і його керівник удостоєні Державної премії СРСР у галузі науки і техніки.
П.Т.Тронько виконував важливі державні доручення і завдання за межами України: очолював урядові делегації на міждержавних переговорах з краї нами Європи та Азії, був головою делегації України на Всесвітній виставці в Канаді, на сесії Генеральної асамблеї ООН.
У 1978р. П.Т.Тронька обирають академіком і віце-президентом Академії наук України. З 1979р. він керує відділом історико-краєзнавчих досліджень в Інституті історії АН УРСР. Під керівництвом ученого (протягом 22 років на громадських засадах він очолював також правління Українського товариства охорони пам’яток історії і культури) розпочалася робота з підготовки «Зводу пам’яток історії і культури України», побачив світ каталог «Памятники истории и культуры Украины», довідник про пам’ятники Великої Вітчизняної війни «Навечно в памяти народной». За його ініціативою і безпосередньою участю розгорталася робота із спорудження музеї в народної архітектури і побуту в Києві, українського козацтва на о. Хортиця в Запоріжжі, музею Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. та ін. Перу дослідника належить понад 600 наукових праць, зокрема 17 монографій.
Із здобуттям Україною незалежності Петро Тимофійович зосередився на науковій, науково-просвітницькій та науково-організаційній діяльності, а також захисті і відтворенні пам’яток історії і культури. Будучи Головою комісії з відтворення визначних пам’яток історії і культури при Президентові України та Всеукраїнського фонду з відтворення історико-архітектурної спадщини ім. О.Гончара, доклав чимало зусиль для справи відтворення духовних святинь народу. Як дослідник історії України періоду Другої світової війни він, очолюючи головну редколегію багатотомної серії книг «Реабілітовані історією», проводив велику координаційну роботу, завдяки якій було повернуто добре ім’я сотням тисяч жертв тоталітаризму. Як голова Всеукраїнської спілки краєзнавців (з 1990 р.) багато зробив для того, щоб пробудити у широких верствах населення інтерес до дослідження рідного краю, перетворити краєзнавство на масовий рух. Результатом такої плідної діяльності стало відновлення Михайлівського Золотоверхого та Успенського соборів, видання цілого ряду цінних праць — двох частин І-го тому «Зводу пам’яток історії і культури України», п’яти томів серії «Реабілітовані історією» та ін., журналів «Пам’ятки України», «Краєзнавство» тощо. Відома діяльність вченого і як депутата Верховної Ради України дев’яти скликань.
Почесний громадянин міст: Богодухова, Лебедина, Переяслава-Хмельницького, Канева, Харкова, Києва, Кам'янця-Подільського.
Багатогранна праця П. Т. Тронька відзначена численними державними нагородами: орденами Леніна, Жовтневої революції, Червоної зірки, чотирма орденами Трудового Червоного Прапора, Дружби народів, «За заслуги» ІІІ ступеня, «Богдана Хмельницького» ІІ та ІІІ ступенів, «Вітчизняної війни» І ступеня, медаллю «За бойові заслуги». Він — заслужений діяч науки і техніки України. У 2000р. ученому присвоєно високе звання Героя України.
 
Вісник НАН України. — 2005. — №7
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2818   
Рейтинг: 
0
Вчора у Донецьку відбулася установча конференція Донецької обласної ради молодих вчених.
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2563   
Рейтинг: 
0
Борис Ісидорович ЧернишовВидатний вчений-геолог, стратиграф, палеонтолог, який вивчив усі палеозойські й мезозойські відклади на території колишнього СРСР. Старший геолог Геологічного комітету (1928), професор Дніпропетровського університету (1929), професор Ленінградського університету (1929), професор і завідувач сектора палеонтології і загальної геології (1946—1950). Доктор геолого-мінералогічних наук (1937), академік АН УРСР (1939), віце-президент АН УРСР (1939—1946), директор Інституту геологічних наук АН УРСР (1939—1946), Заслужений діяч науки УРСР (1943).
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3913   
Рейтинг: 
0
Амоша Олександр IвановичОлександр Iванович Амоша - вчений-економіст, академік Національної академії наук України (2003), доктор економічних наук (1985), заслужений діяч науки і техніки України (1998), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
Народився у 1937 році в м.Горлівці Донецької області. Здобув вищу освіту в Донецькому політехнічному інституті, одночасно працював на вугільній шахті. Після закінчення навчання він працював в Інституті гірничої справи ім. М.М.Федорова НАН України.
Упродовж 1963—1966рр. Олександр Іванович навчався в аспірантурі Донецького науково-дослідного вугільного інституту. Там успішно захистив кандидатську дисертацію та продовжив трудову діяльність. У 1970 р. О.І.Амоша став співробітником Інституту економіки промисловості НАН України (одночасно протягом 1972—1976рр. він працював на посаді ученого секретаря Донецького наукового центру НАН України). З 1976 року — очолював відділ економічних проблем охорони праці. 1985 року Олександр Іванович успішно захистив докторську дисертацію. Від 1995р. він очолює Інститут економіки промисловості НАН України.
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2765   

Для Вас работает elf © 2008-2016
Использование материалов ресурса в образовательных целях (для рефератов, сочинений и т.п.) - приветствуется.
Для средств массовой информации, в том числе электронных, использование материалов с пометкой dN - только с письменного разрешения редакции.