pornfiles
, гость


Если вы на сайте впервые, то вы можете зарегистрироваться!

Вы забыли пароль?
Ресурсы портала
Кузнечное венчание
Наши опросы
Все и так хорошо.
Процветающий промышленный регион Украины.
Субъект федерации Украинской республики.
Независимое государство.
Субъект федерации РФ.
Наплевать.
Метки и теги
Читайте также

XML error in File: http://news.donbass.name/rss.xml

XML error: Undeclared entity error at line 12
{inform_sila_news}{inform_club}
Архив
Сентябрь 2017 (35)
Август 2017 (43)
Июль 2017 (34)
Июнь 2017 (40)
Май 2017 (68)
Апрель 2017 (40)


Все новости за 2014 год
Сортировать статьи по: дате | популярности | посещаемости | комментариям | алфавиту
Рейтинг: 
0

Олександр Володимирович Кендюхов

Олександр Володимирович Кендюхов - український економіст, доктор економічних наук, професор, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів, завідувач кафедри стратегічного управління економічним розвитком Донецького національного технічного університету, академік Академії економічних наук України; Автор головних ідей Стратегії соціально-економічного розвитку України "Нова економіка", концепції Християнської соціально-ліберальної економічної моделі, концепцій податкової та пенсійної реформ; Провідний український вчений з управління інтелектуальним капіталом та теорії і практики маркетингу.
Олександр Кендюхов народився 23 жовтня 1972 року.
Школу закінчив з срібною медаллю.
У 1996 році з дипломом з відзнакою Олександр Кендюхов закінчив Донецький державний технічний університет за спеціальністю "Економіка і управління у галузях гірничої промисловості".
Кандидат економічних наук з 2000 року.
У 2003 році Олександр Володимирович отримав звання доцента кафедри менеджменту та маркетингу.
У 2007 році захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук у спеціалізованій вченій раді Д.11.151.01 Інституту економіки промисловості НАН України (м. Донецьк) за спеціальністю 08.00.04 - «Економіка та управління підприємствами (за видами економічної діяльності) на тему «Організаційно-економічний механізм управління інтелектуальним капіталом підприємства». У тому ж році обраний головою Донецької обласної організації Української асоціації маркетингу.
Паралельно з науковими дослідженнями інтелектуального капіталу з 2005 року працював над проблемами стратегічного маркетингу та брендингу. У 2008 за його редакцією було видано перший в Україні термінологічний словник з маркетингу.
У 2011 році Олександр Володимирович Кендюхов отримав звання професора кафедри економіки і маркетингу.
Олександр Володимирович опублікував понад 200 наукових та навчально-методичних праць, у тому числі п'ять монографій, один підручник та два навчальні посібники з грифом МОН України, був запрошений до участі та виступав з доповідями більш ніж на 100 наукових та науково-практичних конференціях різного рівня.
Автор монографій та циклу наукових статей з інтелектуального капіталу та інтелектуальної економіки в умовах зростання глобальної конкуренції.
У сфері інтересів - управління інтелектуальними ресурсами. Першим в України захистив докторську дисертацію з проблем організації та оцінки ефективності управління інтелектуальним капіталом.
У вільний час пише сатиричні оповідання про різні аспекти університетського життя, приймає участь у геологічних експедиціях, читає філософію Платона, Сенеки та Ніцше. Займається спортом. Шанує класичну музику.

Підготував Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3714   
Рейтинг: 
0

Виктор Чанов народився в 1923 р., перші кроки у воротарському ремеслі робив в Луганську, у "Трудових резервах". Але спортивну кар'єру, що почалася, перервала Велика Вітчизняна війна. Велику Вітчизняну війну провів у рядах П'ятіої ударної армії. Закінчення війни зустрів у Потсдамі, де була розквартирована його військова частина. У цій радянській окупаційній зоні виникла армійська футбольна команда, яку незабаром було включено у число учасників чемпіонату Збройних Сил.
Після закінчення війни В.Чанов потрапив у одну із футбольних команд Збройних сил, а в 1947 р. був відряджений в Москву - у легендарний ЦДКА, найсильніший в ту пору клуб СРСР. З 1946 по 1951 рр. армійці п'ять разів ставали чемпіонами країни.
Після невдачі радянської збірної на Олімпіаді-1952 в Хельсінкі команда була практично розформована, і Чанов відправився у Донецьк, де захищав ворота " Шатара" до 36 років. Кар'єру воротаря він завершив в 1959 році.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1272   
Рейтинг: 
0

Герб Луганська

Луганськ - місто на Сході України, адміністративний центр Луганської області.
З квітня 2014 року де-факто - столиця Луганьської Народної Республіки.
Луганськ розташований в місці злиття річок Лугань і Вільхова. Відстань до Києва по прямій - 672 км, автошляхами - 843 км, залізницею - 811 км.
Географічні координати - 48° 35'00" пн.ш. 39° 20'00" сх.д.
Населення в 2012 році становило - 436.676 чоловік.
Загальна площа земель міста в його межах складає 28,6 тис. га.
Головна вулиця міста - Радянська, центром всіх великих заходів є Театральна площа.
Статус міста надано 3 вересня 1882 року. До цього селище мало назву Луганський завод. У періоди з 5 листопада 1935 по 1958 рік і з 1970 по 1990 рік Луганськ носив назву Ворошиловград.
***
У кінці XVIII століття вдало завершився ряд війн Росії на Чорноморському узбережжі. Перед Росією відкрився широкий вихід до Чорного моря і використанню багатих природних ресурсів Приазов'я. Вихід до Чорного моря і приєднання Криму зумовили необхідність зміцнення південних кордонів. З цією метою були використані як старі турецькі фортеці, так і споруджувані нові. І для фортець, і для споруджуваного флоту потрібні були гармати. Промисловий Урал був далеко, і уряд прийняло рішення створити казенний завод ближче до Чорноморського узбережжя. "Хрещеним батьком" Луганського ливарного заводу поза сумнівом був командувач Чорноморським флотом адмірал Микола Семенович Мордвинов, а "хрещеною матір'ю" - імператриця Катерина Друга.
У 1790 році, запрошеному на російську службу шотландському інженерові, горнозаводчиков і винахіднику Карлу Гаскойну доручено провести розвідку покладів руд і кам'яного вугілля в районі Слов'яносербії. Гаскойн виконав доручення і завірив уряд, що найдені копальні залізняку і кам'яного вугілля по огляду обіцяють багатющу кількість цих мінералів в найкращій якості. Карл Гаскойн запропонував лити гармати з чавуну, а не з міді. Для цього був побудований чавуноливарний завод у селища Кам'яний Брід (засноване в 1755 році) поблизу річки Лугань.
У період 1792-1796 роів місці першої, побудованої ще в 1761 році в Кам'яному Броді дерев'яної Петропавлівської церкви, зведена кам'яна, єдина, що збереглася до наших днів.
14 листопада 1795 Катерина II видає Указ про заснування першого на Півдні імперії чавуноливарного заводу, зі спорудженням якого в долині ріки Лугань і пов'язане виникнення міста. Указ готував Н.С.Мордвінов, саме йому вдалося умовити Адміралтейство в Петербурзі перемкнути 715 тисяч рублів сріблом, що залишилися від витрат на озброєння молодого Чорноморського флоту, на будівництво гарматно-ливарного заводу на Півдні Росії. Будівництво заводу Мордвинов доручив Гаскойну.
Перші будівельники і робітники Луганського ливарного заводу оселялися в селах Кам'яний Брід і Вергунка. У 1797 році селище, що виник навколо заводу, отримав назву Луганський завод. Робітники і фахівці залучалися з внутрішніх російських губерній, частково з-за кордону. Основний кістяк склали майстрові, що надійшли з Олонецького і Липецького заводів, а також особливо кваліфіковані робітники з Олександрівського гарматного заводу, теслярі і муляри з Ярославської губернії. Весь основний адміністративно-технічний персонал складався з англійців, запрошених Гаскойном.
Завод був побудований в досить короткий термін. 4* жовтня 1800 року перша домна на Луганському ливарно-гарматному заводі видала чавун. Гармати і снаряди, відлиті на Луганському ливарному заводі, захищали російську державу у Вітчизняній війні 1812 року, в Кримській війні 1853-1856 років. Зростав завод, а разом з ним і селище, що називалося Луганським заводом. До 30-м рокам XIX століття було вже майже 200 приватних будинків, але збереглися і казарми, в яких тулилося найбільш бідне населення. Серед робітників заводу були росіяни, українці, поляки, білоруси, татари, євреї. Кожна національність прагнула зберегти свої традиції, звичаї, але зливаючись, вони утворювали якийсь особливий колорит луганчанина. Вигідне географічне положення на шляхах між центральними губерніями Росії та портовими містами Ростовом і Таганрогом сприяло розвитку торгівлі. Навколо заводу виникають торгово-ремісничі заклади. Відкрилося перше навчальний заклад - професійна гірська школа.
У 1844 році купець Савелій Хрипко нагороджений медаллю «За корисну розведення картоплі в Луганському заводі». Завдяки йому в регіоні стали повсюдно вирощувати цю культуру.
В кінці 50-х років XIX століття в місті відкрито 10 салотопний і 2 воскотопних заводу, 2 заклади по виробництву свічок, а також шкіряні і миловарні, 3 маслобойних, 8 цегельних і черепичних підприємств, 17 млинів.
У 1867 році на 10.239 жителів Луганського заводу було 389 купців. Тут функціонували 108 магазинів і крамниць.
У 70-80 роках XIX століття в Луганську з'являються нові фабрики і заводи. Луганський ливарний завод перепрофілювався в патронний. Луганськ входить в сферу транспортного будівництва, відкривається залізниця Луганськ-Дебальцеве.
Первинно місто забудовувався без офіційно затвердженого плану. Всі вертикальні вулиці називалися лініями (по типу петербурзьких), а всі горизонтальні мали назви. Найпершою вулицею міста була вулиця Англійська. На ній оселилися іноземні фахівці, що приїхали працювати на завод. Тут для директора заводу був побудований особняк. На цій же вулиці, в сім'ї заводського лікаря, народився В.І.Даль - укладач відомого Тлумачного словника російської мови. Пізніше з'явилися вулиці Петербурзька, Успенська, Казанська, Банківська. З часом центральною вулицею стає Петербурзька. Тут будуються двоповерхові будинки, в яких, як правило, на першому поверсі розміщалися магазини, фотоательє, перукарні. У Луганську налічувалося більше десятка культових споруд: Казанська церква, Преображенська, Троїцька, Успенська, Петропавлівська, Вознесенська, Миколаївський собор, синагога, костьол, кілька молитовних будинків. На превеликий жаль всі ці споруди, які представляли великий інтерес і як архітектурні пам'ятники, були знищені в 30-і роки XX сторіччя. Єдиною збереглася, але сильно постраждала є Петропавлівська церква в Кам'яному Броді.
У 1882 році місцеве купецтво і дворянство клопоче про зведення селища в статус повітового міста. 3 вересня 1882 року імператор затвердив положення Комітету міністрів Російської імперії про заснування на базі селища Луганський завод з приєднанням селища Кам'яний Брід міста Луганськ.
Навесні 1883 року відкрито присутні місця, обраний перший голова Міської думи - Микола Петрович Холодилін, а сама дума розмістилася в одному з кращих будівель міста на вулиці Казанської.
Зі збільшенням чисельності населення, розширювалася мережа освітніх установ. У місті було кілька приватних гімназій, дві казенні гімназії, училища, початкові школи. З розвитком промисловості в Луганську з'являється кілька банків. Найбільшим був Азово-Донський банк на вулиці Казанської.
У жовтні 1893 року в театрі купця Степана Блінова з величезним успіхом проходили гастролі української трупи за участю відомої актриси М.Каліни. Ставилося п'єса "Наталка-Полтавка" І.Котляревського.
У 1896 році німецький промисловець Густав Гартман починає будівництво великого паровозобудівного заводу. Обладнання заводу поставляється з Німеччини.
У 1898 році в Луганську налічувалося вже понад 30 промислових підприємств, а також чимало дрібних кустарних виробництв та ремісничих і ремісничих майстерень.
У 1900 році з Луганська вийшов на залізничні магістралі перший побудований тут товарний паровоз.
На початку XX століття Луганськ являв собою великий промисловий центр Росії. Тут налічувалося 16 фабрик і заводів, близько 40 ремісничих підприємств. В місті були відкриті Горнокоммерческій клуб, Народна аудиторія, цирк-шапіто, міський парк, телефонна станція, побудовано нову будівлю поштово-телеграфної контори. Діяли 5 кінематографів: «Художній», «Експрес», «Ермітаж», «Ілюзіон» і Шарапова. У Луганську було 6 православних церков, синагога, римо-католицький костел, лютеранська кірха. У місті працювало кілька бібліотек, на гастролі приїжджали театральні трупи.
На правах повітового міста Луганську в 1903 році був наданий і герб.
У 1917-1919 роках Луганськ стає центром багатьох подій революції та громадянської війни. Влада черзі перебуває в руках більшовиків, Центральної Ради, австро-німецьких військ, білогвардійців. У квітні 1918 року місто стає столицею Донецько-Криворізької Республіки. З лютого 1919-го по грудень 1920-го - столицею Донецької губернії. Радянська влада в Луганську остаточно встановилася в грудні 1919 року.
У 1926 році населення міста складає 77.000 чоловік.
31 жовтня 1931 в Луганську випускається перший в СРСР важкий вантажний паровоз серії ФД - "Фелікс Дзержинський".
1 травня 1934 в місті пущено перший трамвай.
5 листопада 1935 місто перейменовано у Ворошиловград, в честь Климента Єфремовича Ворошилова.
3 червня 1938 місто стає обласним центром.
З 17 липня 1942 по 14 лютого 1943 місто знаходиться під окупацією німецько-фашистськими військами.
У 1956 році в місті проживало понад 250.000 чоловік.
У 1958 році місту повернуто історичну назву Луганськ, унаслідок участі К.Е.Ворошилова в "антипартійної угруповання".
У 1970 році, після смерті К.Е.Ворошилова (1969), місто перейменовано у Ворошиловград.
У 1972 році футбольний клуб "Зоря" (Ворошиловград) перший і єдиний раз став чемпіоном СРСР з футболу. Це був перший Чемпіон СРСР з міста, що не було столицею республіки.
У 1990 році Луганську повернуто його історичну назву.
У 1991 році населення міста складає 524.000 чол.
У 1996 році населення міста складає 517.000 чол.
У 2001 році, за даними перепису, населення міста складає 463 тис. чоловік.
У 2009 році населення складає 474 тис. чоловік.

Міста-побратими Луганська:
у Вірменії - Єреван,
в Болгарії - Перник,
в Угорщині - Секешфехервар,
в Китаї - Дацин,
у Польщі - Люблін,
в Уельсі - Кардіфф,
у Франції - Сент-Етьєн.

Градоначальство Луганська:
У 1994-1998 роки мером Луганська був Олексій Мячеславович Данилов (07.09.1962). За роки його правління в місті багато зроблено: дострона естакада, театр ляльок, проведений великий свято з приводу 200 ліття Луганська (1995). Пізніше, в 2005 році, А.М.Данілов стає губернатором Луганської області.
У 1998-2002 роки мером Луганська є Ягоферов Анатолій Миколайович (05.10.1948).
У 2002-2006 роки мером Луганська був Бурлаченко Євген Дмитрович (07.02.1952).
З 2006 рік по теперішній час мером Луганська є Кравченко Сергій Іванович (11.04.1960)
____________
* - Є джерела вказують на іншу дату. Найвірогідніше путанніца виникла через старого і нового стилів. У будь-якому випадку, дійсно перший російський чавун на коксі отриманий раніше - навесні 1779 в печі-вагранці. Але це були експериментальні плавки, які не давали промислових обсягів.

Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3730   
Рейтинг: 
0

Виктор Егорович фон Графф

Віктор Єгорович фон Графф - полковник Корпусу лісничих, основоположник всього степового лісорозведення і творець першого степового зразкового лісництва зі школою сільських лісників, загальновизнаний усіма наступними поколіннями лісівників за свої заслуги як видатний діяч вітчизняного лісівництва, ординарний професор Петровської землеробської і лісової академії.
Віктор Єгорович фон Графф народився 3 листопада 1820 року у місті Овручі, Волинської губернії, в сім'ї штабс-капітана. Батько - німець, уродженець Курляндії, як іноземець був на державній службі в Росії. Мати - італійка, уродженка Серпонті-де-Варрі.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2801   
Рейтинг: 
0

На південному сході України, на самому високому його вододілі, між індустріальними мегаполісами Донецьком та Маріуполем, в кількох кілометрах на північний захід від м.Волноваха та скіфського кургану під назвою «Могила Гончариха», самого високого в Донбасі над рівнем моря, розкинувся лісовий масив площею понад 2.500 га. Це – колиска наукового степового лісорозведення, знаменита на весь світ Великоанадольська лісова дача, заснована у 1843 році відомим лісоводом Віктором Єгоровичем фон Граффом.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2423   
Рейтинг: 
0

Лутугін Леонід Іванович

Леонід Іванович Лутугін - видатний вчений і дослідник, професор геології.
Леонід Лутугін народився 21 лютого (4 березня) 1864 року в Санкт-Петербурзі у великій купецькій сім'ї, власника ювелірного магазину.
Закінчив курс в Гірському інституті і поступив на службу геологом в Геологічний Комітет.
З 1897 року - професор в Гірському інституті, в якому читав лекції з геології в 1897-1907 роках. У 1890-1891 роках брав участь в експедиції з вивчення Тиманского кряжу. За цю роботу був нагороджений срібною медаллю Географічного товариства.
У 1892 приступив до вивчення Донецького кам'яновугільного басейну, чим займався більш ніж 22 роки. У 1893-1896 опублікував звіти про геологічному вивченні селища Лисичанськ і села Кримського (нині - Луганська область), в яких довів промислове значення вугільних відкладень в Донбасі. У 1897 році разом з Ф.М.Чернишовім опублікував роботу «Донецький кам'яновугільний басейн».

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2821   
Рейтинг: 
0

Герб КомунарськаМісто Алчевськ - крупний промисловий центр в Луганській області.
Його територія становить 50 кв. км, а населення за даними 2008 року - 116 тисяч мешканців.
В Алчевську проводиться чверть промислової продукції Луганської області. Основа промислового потенціалу міста - Алчевський металургійний комбінат і Алчевський коксохімічний завод.
Місто носить ім'я свого засновника - відомого українського промисловця, підприємця і банкіра, поборника розвитку промисловості, мецената Олексія Кириловича Алчевського.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2408   
Рейтинг: 
0

Дебальцеве

Дебальцеве - місто у Донецькій області, великий залізничний вузол.
Дебальцеве  засновано у 1878 році як залізнична станція, в зв'язку з будівництвом Єкатерининської залізниці.
До 1897 року в селищі станції проживало більше 2-х тисяч чоловік.
У 1894 році поряд із станцією побудований механічний завод, який випускав будівельні ферми, прольоти залізничних мостів, вагонетки для вузькоколійок. У 1905-1908 роках споруджені товарна станція, два депо, розширені вагонні майстерні.
До 1911 року населення Дебальцеве склало 20 тис. чол. У селищі не було водопроводу, мощених вулиць. Працювали дві невеликі лікарні, амбулаторія, церковно, земська і залізнична школи.
Статус міста селище отримало в 1938 році.
До 1939 року населення міста зросло до 33.000 чоловік. З'явилися водопровід і електрику, були побудовані Палац культури залізничників на 1.200 місць і стадіон. Відкрився філіал Харківського залізничного інституту.
У роки перших п'ятирічок залізничний вузол і машинобудівний завод піддалися реконструкції. Завод став випускати сталерозливних ковшів, шлаковози, Чугуновози, затвори доменних печей.
Дебальцеве займає територію 24 кв.км, з них 73% під забудовою. Місто добре озеленений. На одного мешканця припадає 343 кв.м зелених насаджень.
Середня температура січня -7,7°С, липня +20,9°С. За рік випадає 556 мм опадів.
У 1898-1914 роках в місті знаходилася літня штаб-квартира видатного російського геолога Л.І.Лутугіна дослідника вугільних родовищ, творця оглядової геологічної карти Донбасу, за яку він був удостоєний великої золотої медалі на міжнародній виставці в Туріні в 1911 році.
Дебальцеве - батьківщина відомого українського поета Володимира Сосюри. У Дебальцевому жив і працював до початку Великої Вітчизняної війни Герой Радянського Союзу снайпер Микола Ільїн.

 Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1982   
Рейтинг: 
0

Мапа Луганської областіЛуганська область розташована на Сході України, по обидві сторони середньої течії річки Сіверський Донець. Областний центр - місто Луганськ.
На півночі, сході і півдні область межує з Білгородською, Воронезькою і Ростовською областями Росії. На південному заході до земель Луганщини примикає Донецька, а на Північно-Заході - Харківська область.
Територія області простягається від 47°49' до 50°05' північної широти і від 37°52' до 40°13' східної довготи. Протяжність області, таким чином, з Півночі на Південь більше 270 км, а з Заходу на Схід - 170 км. Її територія складає 26,7 тис.км² (4,4% території держави).
У кінці XVII століття на території сучасної Луганської області почалася значний для того часу видобуток кам'яного вугілля в районі Лисичанська. З метою об'єднання в одне ціле вугільних районів басейну в лютому 1919 року була утворена Донецька губернія з центром у місті Луганську, яка Указом Президії Верховної Ради СРСР від 3 червня 1938 року, була розділена на Сталінську і Ворошиловградську. До Ворошиловградської області увійшли чотири міста і 28 районів з населенням чисельністю в 1.837 тис. чоловік. 5 березня 1958 року область була перейменована в Луганську. Так вона називалася до 5 січня 1970 року, коли була знову перейменована у Ворошиловградську, аж до 1990 року.
Поверхня області являє собою хвилясту рівнину, що підвищується від долини Сіверського Дінця на північ і на південь, де розташовується Донецький кряж. Область багата високоякісним вугіллям. Запаси вугілля обчислюються десятками мільярдів тонн. Дві третини складають антрацити й інші енергетичні вугілля, третина - коксівне вугілля. У багатьох районах поширені будівельні матеріали: вапняк, піщаник, крейда, мергель, різні глини, що добре використовуються в будівництві. Існує велика кількість промислових відходів, що нагромадилися в шахтних териконах і відвалах, які можуть бути використані в будівництві. Є родовища природного газу. У Луганську і Старобільську є джерела лікувальних мінеральних вод.
Клімат помірно-континентальний. Середня температура найтеплішого місяця (липня) становить +21°C, а самого холодного місяця (січня) -7°C. Зима порівняно холодна, з різкими східними і південно-східними вітрами, заморозками. Літо спекотне, друга його половина помітно суха. Осінь сонячна, тепла, суха. Грунт родючий, здебільшого чорнозем. Лісів мало - близько 7% території області. Опадів за рік 400-500 мм.
На території області у 1968 році створено Луганський заповідник, що складається з трьох філій - Станично-Луганський, Стрілецький степ і Провальський степ. Основною його метою створення являлясь охорона реліктових звірів: бабака і хохулі.
За даними перепису населення 1988 населення Луганської області складало 2.861.300 чоловік. Населення Луганської області станом на 1 січня 2006 року - 2,409 млн. чоловік (5,13% жителів України). За чисельністю населення область і займає п'яте місце серед областей України. Вона належить і до найбільш густонаселених областей країни. Середня щільність населення області - 90,28 осіб на 1 км². У національному складі населення українців - 54,8%, росіян - 41,7%. У містах і селищах міського типу проживає 87%, у селах - 13% населення області.

Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2988   
Рейтинг: 
0

Азовське море (лат. - Palus Maeotis) - північно-східний боковий басейн Чорного моря, з яким воно з'єднується Керченською протокою (Босфор Кіммерійський в давнину, шириною в 4,2 км). Це найдрібніше море в світі, його глибина не перевищує 15 метрів. Азовське море отримало свою назву від міста Азов.
На Русі море стало відомим в I столітті н.е. як Синє море. Після утворення Тмутараканського князівства море стали називати Руським. З падінням князівства море перейменовується багато разів (Самакуш, Салакар, Майутіс і т.і.).
На початку XIII століття затверджується назву Саксінское море.
Татаро-монгольські завойовники поповнили колекцію імен Азова: Балик-денгіз (рибне море) і Чабак-денгіз (чабачье, Лєщєва море).
За деякими даними Чабак-денгіз в результаті трансформації: Чабак - Дзиба - Забак - азак - азів - відбулося сучасна назва моря (що сумнівно). За іншими даними азак - тюркське прикметник, що означає низький, низинний, за іншими даними, азак (тюркське гирлі річки), яке трансформувалося в Азау, а потім в російське Азов.
У проміжку вищевказаних назв море отримувало ще і наступні: Барель-Азов (Темно-синя річка); фракійського морі (під фракійцями розумілися генуезці та венеціанці); Сурозьке море (Сурожем називався сучасний м.Судак у Криму); Каффское море (Каффа - італійська колонія на місці сучасного м.Феодосії в Криму); Кіммерійське море (від кіммерійців); Акденгіз (турецьке, що означає Біле море).
Найбільш вірогідно, що сучасна назва моря походить по місту Азов.
За етимології слова "азів" існує ряд гіпотез: по імені половецького князя Азума (Азуфа), убитого при взятті міста в 1067 році; За назвою племені Осова (аси), у свою чергу сталося нібито від авестійського, що означає "швидкий"; зіставляють назву і з тюркським словом азан - "нижній", і черкеським узев - "орловіна". Тюркську назву м.Азов - Аузак. Але ще в I столітті н.е. Пліній, перераховуючи в своїх працях скіфські племена, згадує плем'я Асока, подібне зі словом азів. Прийнято вважати, що сучасна назва Азовського моря прийшло в російську топонімію на початку XVII ст. завдяки літопису Пімена. Причому на початку воно закріпилося лише за його частиною (Таганрозька затока), лише під час Азовських походів Петра I назва Азовське море закріпилося за всім водоймищем. Море дало назву станицям Азовської та Приазовської та м.Азов (в низов'ях р.Дон, Ростовська область), селищу Приазовському та хутору Азовка.
В історії вивчення Азовського моря виділяють три етапи:
1. Древній (географічний) - з часів Геродота до початку XIX століття.
2. Геолого-географічний - XIX століття - 40-ті роки XX століття.
3. Комплексний - середина XX століття - Сьогодні.

Першу карту Понта Евксинського і Меотиди склав Клавдій Птолемей, він же визначив географічні координати для міст, гирл річок, мисів та заток узбережжя Азовського моря.
У 1068 році російський князь Гліб Святославич, який правив у той час в Тмуторокані, виміряв по льоду відстань між Керчю і Таманню. Як свідчить напис на Тмутараканському камені, відстань від Тмутаракані до Корчева (давня назва Керчі) складало приблизно 20 км (за 939 років ця відстань збільшилася на 3 км.)
З XII-XII столітть генуезці та венеціанці почали складати портолани (лоції і морські карти Чорного і Азовського морів).

Географічні ознаки
Крайні точки Азовського моря лежать між 45°12'30'' і 47°17'30'' пн.ш. і між 33°38' (Сиваш) і 39°18' с.д. Найбільша його довжина 343 км, найбільша ширина 231 км; довжина берегової лінії 1.472 км; площа поверхні - 37.605 км. (У цю площу не входять острови і коси, що займають 107,9 кв. км).
За морфологічними ознаками воно відноситься до плоских морів і являє собою мілководну водойму з невисокими береговими схилами.
За віддаленості від океану в материк Азовське море є самим континентальним морем планети.

Батіметрія
Підводний рельєф моря порівняно простий. У міру віддалення від берега глибини повільно і плавно наростають, досягаючи в центральній частині моря 14,4 м. Основна площа дна характеризується глибинами 5-13 м. Область найбільших глибин знаходиться в центрі моря. Розташування изобат, близьке до симетричного, порушується невеликий видовженістю їх на північному сході в бік Таганрозької затоки. Ізобати 5 м розташовується приблизно в 2 км від берега, віддаляючись від нього близько Таганрозької затоки і в самій затоці біля гирла Дону. У Таганрозькій затоці глибини збільшуються від гирла Дону (2-3 м) у напрямку до відкритої частини моря, досягаючи на кордоні затоки з морем 8-9 м. У рельєфі дна Азовського моря відзначаються системи підводних височин, витягнуті уздовж східного (банка Железінская) та західного (банки Морська і Арабатська) узбереж, глибини над якими зменшуються від 8-9 до 3-5 м. Для підводного берегового схилу північного узбережжя характерне широке мілководдя (20-30 км) з глибинами 6-7 м, для південного узбережжя - крутий підводний схил до глибин 11-12 м.
Площа водозбору Басейну Азовського моря становить 586.000 км².
Морські береги в основному плоскі і піщані, тільки на південному березі зустрічаються пагорби вулканічного походження, які місцями переходять в круті передові гори.
Морські течії знаходяться в залежності від дмуть тут дуже сильних північно-східних і південно-західних вітрів і тому вельми часто змінюють напрямок. Основним течією є кругова течія вздовж берегів Азовського моря проти годинникової стрілки.

Солоність
За біологічної продуктивності Азовське море займає перше місце в світі. Найбільш розвинений фітопланктон і бентос. Фітопланктон складається (в%): з діатомових - 55, перідінієвих - 41,2, і синьо-зелених водоростей - 2,2. Серед біомаси бентосу молюски займають домінуюче становище. Їх скелетні залишки, представлені карбонатом кальцію, мають значну питому вагу у формуванні сучасного донного осаду і акумулятивних надводних тел.
Гідрохімічні особливості Азовського моря формуються в першу чергу під впливом рясного припливу річкових вод (до 12% об'єму води) і утрудненого водообміну з Чорним морем.
Солоність моря до зарегулювання Дону була в три рази менше середньої солоності океану. Величина її на поверхні змінювалася від 1 проміле в гирлі Дону до 10,5 проміле в центральній частині моря і 11,5 проміле в Керченської протоки. Після створення Цимлянського гідровузла солоність моря почала підвищуватися (до 13 проміле в центральній частині). Середні сезонні коливання величин солоності рідко досягають 1%.
Вода містить дуже мало солі. З цієї причини море легко замерзає, і тому до появи криголамів воно було несудноплавних з грудня до середини квітня.
Протягом XX століття практично всі більш-менш великі річки, що впадають в Азовське море, були перегороджені греблями для створення водосховищ. Це призвело до значного скорочення скидання прісної води і мулу в море.
 
Географічні об'єкти Азовського моря
Перераховані великі або представляють особливий інтерес географічні об'єкти в порядку їх слідування за годинниковою стрілкою уздовж узбережжя починаючи від Керченської протоки.

Затоки і лимани:
 - На південному заході: Казантипський залив, Арабатській затоку;
 - На заході: затоку Сиваш;
 - На північному заході: Утлюкський лиман, Молочний лиман, Обіточна затока, Бердянська затока;
 - На північному сході: Таганрозька затока, Міуської лиман, Єйський лиман;
 - На сході: Ясенський затоку, Бейсузького лиману, Ахтарського лиман;
 - На півдні-сході: Темрюкский затоку.

Коси та миси:
 - На південному заході: мис Хроні, мис Зюк, мис Чагани і мис Казантип (Казантипський залив);
 - На заході: коса Арабатська Стрілка (затока Сиваш);
 - На північному заході: Федотова коса і коса Бирючий острів (Утлюкський лиман), Обіточна коса (Обіточна затока), Бердянська коса (Бердянська затока);
 - На північному сході: Білосарайська коса, коса Крива;
 - На північному сході: коса Бегліцкая;
 - На сході: мис Чумбурскій, Глафіровская коса, Довга коса, Камишеватська коса, Ясенського коса (Бейсузького лиману), Ачуевская коса (Ахтарського лиман);
 - На південному сході: мис Ачуевскій і мис Кам'яний (Темрюкский затока).
в Керченській протоці - коси Чушка і Тузла.

Річки, що впадають в море:
 - На північному заході: Малий Утлюк, Молочна, Корсак, Лозоватка, Обіточна, Берда, Кальміус, Грузький Єланчик;
 - На північному сході: Мокрий Єланчик, Міус, Самбек, Дон, Кагальник, Мокра Чубурка, Ея;
 - На південному сході: Протока, Кубань.

Азовське море помітно міліє. Якщо в океанографічних експедиціях Андрусова та Макарова найбільша глибина його була встановлена ​​16 м, то останні експедиції не могли виявити глибини більше 13,5 м. Міліють деякі лимани, наприклад Єйський, Ахтанізовська. Процес обміління Азовського моря пояснюється, по-перше, величезною кількістю наносів, винесених Доном і Кубанню. Колись по берегах Дону росли вікові діброви. У царській Росії ліси ці нещадно вирубувалися, в результаті посилився процес ерозії грунту. Зливові дощі змивали цілі поля землі і несли її в Дон, і ця потужна ріка виволікали змиту грунт в море, обмілити його. Та й зараз Дон і Кубань виносять щорічно в Азовське море мільйони тонн наносів.
Процес накопичення опадів у море йде ще за з матеріалу, що виходить при руйнуванні хвилями берегів (таких опадів надходить близько 8 млн. тонн на рік), і в значній мірі за рахунок осадження раковин організмів планктону і бентосу. Відому роль обміління моря грають і пилові бурі.
Загальна кількість опадів в Азовському морі складає близько 41 млн. тонн на рік. Швидкість же опадонакопичення близько 2,5 мм в рік.

Переклад з російської - Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3837   
Рейтинг: 
0

Герб Луганськой областіЛуганська область включає в себе 37 міст

Обласний центр - Луганськ (Ворошиловград).

14 міст обласного підпорядкування:
1. Алчевськ (Юр'ївка, Ворошиловськ, Комунарськ)
2. Антрацит (Боково-Антрацит)
3. Брянка. Статус міста з 1963 року
4. Кіровськ (Голубівка, Рудник Голубовський)
5. Краснодон (до 1936 року - Руднік Сорокіно). Заснован у 1914 році. Статус міста та сучасна назва - з 1936 року
6. Красний Луч. (до 1920 року - Кріндачевка). Заснован у 1895 році
7. Лисичанськ. Заснован у 1795 році. Статус міста - з 1952 року
8. Луганськ (Луганський завод, Ворошиловград). Статус міста - з 3 вересня 1882 року
9. Первомайськ (до 1920 року - Петромар'ївка). Статус міста - з 1938 року
10. Ровеньки. Статус міста - 1934
11. Рубіжне. Заснован у 1895 році. Статус міста - з лютого 1934 року
12. Свердловськ. Образован у 1938 році.
13. Сєвєродонецьк. Заснован у 1934 році.
14. Стаханов (Кадіївка, Серго). Заснован у 1814 році.

23 міста районного значення:
Олександрівськ (до 1754 - Олександрівка, до 1959 - Юзбашевка). Заснован у 1772 році. Статус  міста - з 1961 року
Алмазна (до 1878 - Ізюм). Заснован в 1870 році. Статус  міста - з 1977 року
Артемівськ (до 1921 - Катеринівський руднік або Катеринівка). Заснован у 1910 році. Статус  міста - з 1961 року
Вахрушеве. Заснован у 1954 році. Статус  міста - з 1963 року
Гірське. Заснован у 1898 році. Статус  міста - з 1938 року
Зимогір'я (до 1764 - Черкаський Брод, до 1961 - Черкаське)
Золоте. Заснован на початку XIX сторічча.
Зоринськ. Заснован 17 грудня 1963 року.
Ірміно
Кремінна
Лутугине
Міусинськ
Молодогвардійськ
Новодружеськ
Перевальськ (Паризька Комуна)
Петрівське
Попасна
Привілля (Асессорское, П'ята Рота, Привільне)
Сватове
Старобільськ
Суходільськ
Щастя
Червонопартизанськ


Новость отредактировал: en - 16-05-2017, 00:14

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2666   
Рейтинг: 
0
Донецька областьДонецька область включає 52 міста.

Обласний центр - Донецьк.

28 міст обласного підпорядкування:
1. Авдіївка
2. Артемівськ (до 1924 - Бахмут). Заснований в 1571 році. Статус міста - з 1783 року.
3. Горлівка (до 1869 - Корсунь). Заснований в 1779 році. Статус міста - з 1932 року.
4. Дебальцеве. Заснований в 1878 році.
5. Дзержинськ (до 1938 - Щербинівка). Статус міста - з 1936 року.
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2070   
Рейтинг: 
0

Сергій Романчук - Майстер спорту міжнародного класу, перший українець, який переміг у Всесвітній лізі чемпіонів серед богатирів у категорії до 105 кг. Входить до списку людей з найсильнішим хватом у світі останнього десятиліття.
Сергій Романчук народився 7 червня 1982 року у місті Макіївка Донецької області.
Вихованець Миколи Мельникова.
Зріст: 189 см
Вага: 138 кг
Об’єм біцепса: 49 см
Об’єм стегна: 80 см
Об’єм грудної клітини: 140 см

Спортивні досягнення
Чемпіон фіналу Ліги Чемпіонів - 2010
Срібний призер командного чемпіонату Європи - 2010
Учасник "World Strongest Man - 2010"
Призер "Arnold Strongman Classic To Feature Grip Challenges In 2010"
Переможець відбіркового турніру "Giants Live " до чемпіонату світу "World`s Strongest Man-2011"
Учасник "Arnold Strongman Classic-2011"
Призер Всеукраїнських турнірів богатирів
Багаторазовий рекордсмен України

Євген Лавриненко (dN)




Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1401   
Рейтинг: 
0

Кринка - річка, права притока Міуса (басейн Азовського моря).
Річка Кринка утворена злиттям річок Садки і Булавінка західніше міста Єнакієве. Протікає по території Шахтарського і Амвросіївського районів Донецької області, Матвєєво-Курганського і Некліновського районів Ростовської області (Росія).
Довжина річки 180 км, з яких 160 км - на території України. Площа басейну 2.634 км². Долина річки вузька, глибока (до 60 м), з крутими схилами. Течія швидка. Ухил річки - 0,67 м/км. Русло звивисте, шириною до 20 м. Глибина до 3-4 м, на порожистих ділянках - 0,1-0,5 м.
Дно річки мулисте, на мілководних ділянках кам'янисте. У нижній течії річка протікає в м'яких наносних грунтах. На окремих ділянках зроблено розчищення русла. Вода непрозора, замутнена. Покривається льодом в кінці грудня і розкривається до середини лютого. Живлення снігове і дощове, а також за рахунок вод численних підземних джерел.
Кринка впадає в Міус на відстані 84 км від гирла останнього біля радгоспу «Сад-База» (Матвіїво-Курганський район Ростовської області), в 18 км вище за течією від Матвіїва Кургану.
Русло річки зарегульовано численними ставками (греблі Ханженковского і Зуєвського водосховищ, біля хутора Покровка, шахти Бешевская, сіл Благодатне, Велике Мішково, Белояровка). На річці - 5 водосховищ (в тому числі Ханженковское, Зуївська та біля села Благодатне) і 2 гідрологічних поста біля сіл Новоселівка (1924) і Благодатне - з 1956 року. Перепад рівня води залежить від сезону і режиму роботи Зуєвської ГРЕС. Вода використовується для сільськогосподарських, побутових і технічних потреб. Вздовж русла річки розташовані численні сільськогосподарські землі. Поширене рибальство.
У річці водяться: плітка, карась, сазан, судак, лящ, щука, окунь, черепаха, вужі, гадюки. У пониззі зустрічається сом, вугор. Тваринний світ представлений зайцями, лисицями, велика різноманітність птахів: дика качка, сіра чапля, деякі види куликів, куріпок, фазанів. З хижаків зустрічаються пугач і болотний лунь, а в низинах - річкові та морські чайки.
Береги річки мають майже безперервне зелене обрамлення: тополя, верба, в'яз та інші породи дерев. Нижче села Степано-Кринка - урочище Чінци, після села Благодатне - урочище Ясинова. На берегах Великої Шишівка - Знаменський ліс (ясен, дуб, клен). Злиття Кринки і Міуса знаходиться в Олексіївському лісі - природному лісовому масиві. Різноманітний трав'яний покрив.
Ліві притоки: Вільхова, Велика Скелеватая, Орлівка, Шишов (Мала), Велика Шишова, Савостьянка, Комишуваха, Калинова I, Калинова II.
Праві притоки: Садки, Булавінка, Корсунь.
На річці Кринка знаходяться населені пункти: Єнакієве, Нижня Кринка, Зуївка, Зугрес, Троїцько-Харцизьк, Степано-Кринка, Благодатне, Новопретровское, Велике Мішково, Карпово-Надеждінка, Белояровка, Успенка, Олександрівка.

Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1741   
Рейтинг: 
0

Донбаський державний технічний університет був заснований 12 жовтня 1957 року. Тоді він називався Ворошиловським гірничо-металургійним інститутом. У 1964 р. у зв'язку з перейменуванням міста він став Комунарським гірничо-металургійним інститутом, у 1992 р. - Донбаським гірничо-металургійним інститутом (ДГМІ). Наказом Міністерства освіти і науки України №622 від 27.07.2004 р. на базі ДГМІ був створений Донбаський державний технічний університет (ДонДТУ).
Біля джерел університету стояли видатні особистості, блискучі організатори, відомі вчені. Серед них директор Алчевського металургійного комбінату, депутат Верховної Ради України П.А.Гмиря, перші керівники ВНЗ І.Ф.Коваль і Ю.М.Воєводін.
Сьогодні ДонДТУ – значний освітній центр, навчальний заклад вищої категорії, що має IV рівень акредитації. До його складу входять факультети: гірничий, металургійний, будівельний, економіки та фінансів, механіки, менеджменту, автоматизації та електротехнічних систем, факультет щодо роботи з іноземними студентами, навчально-консультаційний центр «Освіта», інститут підвищення кваліфікації, перепідготовки й удосконалення керівників і фахівців, коледж, наукова бібліотека.
Університет має у своєму складі 8 відокремлених структурних підрозділів: Єнакіївський, Краснолуцький, Ровеньківський, Лисичанський, Свердловський, Первомайський, Рубіжанський, Краснодонський інженерні факультети, а також два технікуми: індустріальний - у м.Алчевськ та гірничий - у м.Перевальськ.
До складу ДонДТУ належать науково-дослідна частина, науково-дослідний і проектно-конструкторський інститут «Параметр», Державний міжвузівський центр лазерно-локаційних спостережень за штучними супутниками Землі «Оріон», що має статус національного надбання, Донбаське відділення Східноукраїнської філії Інституту археології НАН України, Алчевська філія Інституту фізики гірничих процесів НАН України Міністерства освіти і науки. Наукова та науково-технічна діяльність Донбаського державного технічного університету здійснюється відповідно до пріоритених напрямків розвитку науки й техніки в Україні.
В університеті видається газета «Імпульс», одна із кращих студентських газет, що одержала офіційне визнання на конкурсах молодіжних засобів масової інформації. Вузівці пишаються музеєм історії університету, геолого-мінералогічним музеєм, де зібрана унікальна колекція мінералів. У ДонДТУ є санаторій-профілакторій, спортивно-оздоровчий комплекс «Алтагір» на березі Азовського моря, центр культури й дозвілля «Талант», Творче виробниче об'єднання «Ладо».
Підготовка та перепідготовка фахівців в університеті здійснюється за багатоступінчастою системою, визнаною в Європі. Для навчання студентів використовуються сучасні освітні технології. Велика увага приділяється практичній підготовці студентів. Вони проходять практику на великих промислових підприємствах і організаціях України.
ДонДТУ одним з перших ВНЗ України впровадив у практику навчального процесу вимоги Болонськой декларації й був визнаний головним за проблемою впровадження нових технологій навчання.
Навчальний процес в університеті дозволяє забезпечити високий рівень підготовки студентів та швидку адаптацію на виробництві.
Із входженням України в зону Європейського освітнього співтовариства, закордонні зв'язки ДонДТУ одержали додатковий імпульс.
Основними партнерами в науковій та освітній сфері є університети Великобританії, Угорщини, Польщі, Росії, Словаччини й Туреччини. Покладено початок взаємодії з ВНЗ Німеччини та Китаю.

ДонДТУ

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1636   
Рейтинг: 
0

Зугрес - місто у Донецькій Народній Республіці (до 2014 року - районного значення в Донецькій області). Підпорядковане Харцизькій міській раді. Розташоване на річці Кринка. Належить до Донецької агломерації.
Географічні коордінати - 48°01′05.17″ п.ш. 38°15′22.6″ с.д.
За даними перепису населення 2001 ріку у місті проживало 19.859 осіб.
Зугрес засновано у 1929-1932 роках у зв'язку з будівництвом біля селища Зуївка Зуївської ДРЕС.
У 1938 році Зугрес отримав статус міста районного підпорядкування.

Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2109   
Рейтинг: 
0

Унікальний, але практично невідомий. Єдиний в Україні Музей історії баяна знаходиться в Шахтарську Донецької області. У колекції більше трьох тисяч експонатів, серед яких старовинна концертна фісгармонія кінця 19-го століття, саратовські гармоніки, гармоніки-черепашки, сопілки та тріскачки. Унікальні музичні інструменти - почули наші кореспонденти.
Так звучить фісгармонія - її ще називають кімнатним органом. У цьому музеї зібрані майже усі її "родичі"- від звичайної гармоніки до баянів, акордеонів, мітрофонів, бандеонів та концертини. Колекцію ще 30 років тому почав збирати вчитель музики, сліпий баяніст Володимир Барелюк.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1583   
Рейтинг: 
0

Новостворений Музей з писанкарства (м.Артемівськ, Донецької області) налічує біля двох тисяч писанок всіх історико-етнографічних районів України. Писанки відновлені з історичних джерел за традиційною технікою виконання.
Також є експонати різьбленого страусового яйця. Зберігаються зразки робіт майстрів народних ремесел Донецької та інших областей. Розвиваємо техніку роботи з керамікою.





Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1948   
Рейтинг: 
0

Герб Шахарська

Шахтарськ - невелике місто, розташоване в східній частині Донецької області. Межує з Торезом, Зугресом та Кіровським.
Територія - 50.990 км². До його складу увійшли селища Сердите, Стожковское, Контарне, Ольховчік, Олексієво-Орловка, Московське, дрібніші населені пункти - Гірське, Вікторія, Дорофієнко, Зарічне, Кищенко, Дубове, Лобанівка, Буруцький, Вінницьке, Чумаки.
Місто розташоване на південних схилах Донецького кряжу з яскраво вираженими горбистими рівнинами, підведеними над рівнем моря на 200 метрів, що дозволяє йому мати статус однієї з найвищих його точок.
Паливні ресурси представлені великими запасами кам'яного вугілля, широко поширені пісковики.
Грунтовий покрив представлений типовими звичайними і щебеністимі чорноземами.
Місто - з високою щільністю населення: за переписом 2001 року - 71,6 тис. осіб. У національному складі переважають українці, росіяни, білоруси, євреї, татари.
Трудові ресурси - 17.000 чоловік. Зайняті переважно у вугільній промисловості і невиробничій сфері.
На початку XVIII століття Петро I своїм Указом наказав селити «козачі городки» на пустопорожніх місцях - між Дніпром і Доном. Крім служивих людей сюди посилився приплив селян, що тікали від поміщицької кабали. У 1721 році рудознавець Григорій Капустін,  відкрив поклади вугілля.
У XVIII столітті йде заселення північно-східної частини міста. Поселенці - кріпаки поміщика Бахмутова. До 1805 році в цій частині налічувалося 300 дворів.
В 1901-1903 роки закладено три дрібні шахти, які не тільки забезпечували фабрику в Ростові «власним паливом», але і вже в 1903 році стали поставляти вугілля промисловим підприємствам Макіївки, Горлівки і нової залізниці. Добовий видобуток становила 280-300 тонн.
У наприкінці 1911 Катик купив рудник і залізничну гілку, яка належить Постникова. Через два роки він відкрив шахту «Анна», а в 1914-1915 роках - шахти № 15 та «Вікторія». Шахту поміщика Орлова з 1914 році орендувала Давидов, і вона отримала назву «Давидівка-1». У 1915 році цим же підприємцем були побудовані шахти «Давидівка-8» і «Давидівка-9». Біля них виріс невелике селище Давидівка, що складався з 5-ти будинків, 2-х казарм і декількох землянок.
Шахтарськ - одне з невеликих міст Донбасу, в якому промисловість на 89,5 відсотка представлена ​​вугледобувної галуззю. Основна маса видобувається вугілля припадає на державне підприємство «Шахтарськантрацит». До його складу входять 5 шахт, збагачувальна фабрика, автобаза, управління з гасіння породних відвалів.
Промислові запаси вугілля тільки в районі Шахтарська становлять 280,8 млн. тонн вугілля. Найбільш перспективні - шахта імені Чапаєва і шахта «Шахтарська-Глибока», де розробка вугільних пластів може продовжуватися ще 50 і більше років.
Багато уваги у Шахтарську приділяється питанням охорони навколишнього середовища. За 2004-2006 роки в місті переведені на газ всі вугільні котельні, виділені бюджетні гроші на закупівлю спец. авто-техніки, висаджено 1.500 дерев, з них 1.000 шт - березовий гай, більше 300 чагарників.
Працюють медичні програми - «Діти України», «Репродуктивне здоров'я», «Здоров'я людини похилого віку», «Ветеран», різні профілактичні. Всього в лікарнях зайнято близько 130 лікарів і понад 370 працівників середньої медичної ланки.
Дошкільна мережа представлена ​​16 установами. За останні 5 років прийнято в комунальну власність 7 дитячих установ. Дитячий садок «Ялинка» занесений до республіканського банк даних передового педагогічного досвіду.
Функціонують 19 навчальних закладів III-IV ступенів. Зростає число шкіл з профільним і поглибленим вивченням предметів. 5-річчя відзначив міський багатопрофільний ліцей.
Відкрито клуб для дітей-інвалідів «Нова планета». На базі дитячого притулку «Зірочка» працюють гуртки.
Діє станція юних техніків. Працюють 23 групи науково-технічної творчості. Зайнято близько 400 дітей.
Вища школа представлена ​​трьома навчальними закладами I-II рівня акредитації.
Ha території міста розташовані міський парк відпочинку, працюють Палац культури і 5 клубів, 45 бібліотек із загальним книжковим фондом 106.500 примірників.
Працюють 24 художніх колективу.
Центр культурного життя міста - школа мистецтв, де навчається понад 570 дітей. Працюють музичне, хореографічне, планується відкриття художнього і театрального відділень.
Створено унікальний музей історії баяна - єдиний в країнах СНД.

Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2365   
Рейтинг: 
0

Триста п’ятдесят років тому за розпорядженням Запорізького кошу козаки поселилися в селі між глиняними горами. Кошовий наказав запорожцям «суворо стежити за перелазами турецько-татарської орди» та донськими козаками. Козаки облаштували тут зимівник. Початкова назва поселення невідома. Перші згадки про назву «Макарів яр» стосуються переселення у ці краї відставного козацького старшини Макара Безрідного. З ним пов’язують розвиток поселення. В ті часи, козаки знаходять тут поклади глини. Матеріалу, що ідеально підходить для створення посуду. Завдяки цьому селище стає відомим на всю країну і область війська Донського. Макаровоярівські горщики продаються на ярмарках у Таганрозі, Ростові, Новочеркаську, Каменській та Мітякінській станицях. За три горщики давали один пшениці. Процес створення горщика надзвичайно копіткий. Тут вправність рук і жодного шахрайства. Глина має 10 років пролежати під вітрими та дощами, потім її вимішують, формують глек на крузі, добу випалюють у пічі і ось, глек готовий.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3556   
Рейтинг: 
0

1. ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО МІСТО ПАВЛОГРАД
м.Павлоград у вересні 2011 року буде святкувати своє 227–річчя.
В 1660 році Кошем Запорізьким на території сучасного Павлограда був зроблений перевіз через річку Вовчу. Саме тут проходив тайний козацький шлях на Кальмус і Кагальник.
На початку 1770 року відставний запорожець, військовий старшина Матвій Хижняк збудував зимовик, від якого пішли Матвіївські хутори, а далі слобода Матвіївка. Хижняк розпланував розташування слободи, виділив місце для церкви з дзвіницею, школою та шпиталем, призначив вулиці та місця для побудови будинків слобожан і запросив сімейний та осідлий народ селитися в слободі та влаштовуватись будинками і садибами.
У вересні 2009 року, з нагоди 225-річчя міста, в центрі Павлограда відкритий пам”ятник Матвію Хижняку, як засновнику міста.
З грудня 1779 року слобода Матвіївка Маріупольського повіту Азовської губернії називається державною військовою Луганського пікінерного полку слободою. Військова колегія за підписом  князя Г.Потьомкіна ухвалила призначити командиром Луганського пікінерного полку Михайла Іларіоновича Голініщева-Кутузова з присвоєнням йому чину полковника. У 1782-1783 роках Луганський пікінерний полк під командуванням М.Голініщева–Кутузова брав участь у придушенні повстання кримських татар.
22 січня 1784 року за іменним указом Катерини Другої “Про розпорядження та налагодження Катеринославської губернії” Павлоград, названий на честь Павла, сина Катерини-ІІ, одержав статус повітового міста і став центром Катеринославського намісництва.
Перший герб міста затверджено 29.07.1811 р., другий герб – 26.09.1979 року., сучасний герб – 10.04.2007 р.
Розквіт натурального господарства Павлограда прийшовся на XIX століття.
Щорічно в місті проводились по три, чотири ярмарки, на які приїздили купці із Петербургу, Москви, Тули, Орла, Курська, Варшави. Торгували, в основному, крупною рогатою худобою, кіньми, вівцями.
У 70-ті роки XIX століття було побудовано залізничну магістраль між Петербургом і Сімферополем, яка пройшла через Павлоград.
Під кінець XIX століття Павлоград стає відомим центром торгівлі зерном і борошном. Павлоградський хліб експортувався в міста Російської імперії, а також в Лондон, Константинополь. На його території працювали салотопний, шкіряний, ливарний, олійний заводи, тютюнові фабрики, парові млини, ситценабивна фабрика.
Розвивається місцеве самоврядування.
В 1892 р. міським головою обрано Олександра Васильовича Парманіна, на той час купця 2-ої гільдії, який залишався на цій посаді протягом двадцяти п”яти років.
За час його діяльності, у місті відбулися значні події. Олександр Васильович велику увагу приділяв благоустрою міста, розвитку промисловості, народної освіти.
У місті відкрився міський банк, акціонерне товариство мукомольного та круп’яного виробництва, постійно діяла комісія Московського міжнародного торгового банку. Одночасно росла мережа загальноосвітніх установ: чоловіча та жіноча гімназії, приватні школи і училища, міське трьохкласне училище, початкова і церковно-приходська школа. Всього 12 учбових установ.
В 1896 р. було побудовано “Графський театр” на кошти сім’ї Голенищевих-Кутузових.
На початку ХХ ст. місто продовжує розбудовуватися. У 1912р. було відкрито приміщення нового залізничного вокзалу. В цьому ж році побудовано приміщення Міської Управи за проектом Павлоградського техніка Сави Якимовича Фетисова. С.Я.Фетисов накреслив план міста з 24 вулицями, 8 провулками, 4 площами. Центральні вулиці міста звалися Шалінська, Олександрівська, Дворянська, Харківська.
Розвивалося в місті культурне життя. У 1900 році один із старшин громадського зібрання – Д.Ф.Трушинський – став засновником музично-драматичного театру. Постійно проводилися танцювальні вечори, бали.
О.В.Парманін був організатором великого свята “Біла квітка” на підтримку хворих на туберкульоз. Це свято відбулося 25 травня 1911р., благодійні кошти було передано до лікарні. У місті працювали два біоскопи (кінотеатри) Дєдіковського та Чубарова і Тітова (кінотеатр ім.30 років ВЛКСМ).
Дореволюційний Павлоград прославився своїми благодійниками та меценатами: брати Рибникови, Єромицький, Голубицький, Конжуков, родина Коростовцевих, Ліхачових. Звання “Почесний громадянин міста” отримали А.П. Письменний, предводитель повітового дворянства, губернатори І.М. Дурново та В.Д.Дунін-Барковський.
Багато нагород мав міський голова О.В.Парманін: чотири великі золоті медалі на Станіславській, чотири на Аненській, Володимирській й Олександрівській стрічках з написом “За усердие”; в пам’ять царювання Імператора Олександра ІІІ темнобронзову медаль на стрічці державних кольорів за загальний перепис 1897р. та срібну медаль на Олександрівській стрічці за участь в діяльності Товариства Червоного Хреста під час Російсько-Японської війни 1904-1905рр.; мав медалі, запроваджені в пам’ять 100-річчя Вітчизняної війни (1912 р.) та 3-річчя царювання Миколи ІІ; був нагороджений світло-бронзовою медаллю за роботу по загальній мобілізації 1914 р.
6 грудня 1901 року за Величайшим наказом Парманіну О.В. надано звання особистого Почесного громадянина міста за посаду члена Павлоградської ради Павлоградської жіночої гімназії; 15 травня 1908 р. – звання спадкоємного (потомственного) Почесного громадянина міста за посаду голови Російського товариства Червоного Хреста, вручена Грамота Правлячого Сената від 8 січня 1909 р. за заслуги перед містом.
О.В.Парманін був міським головою до липня 1917 р. В той час йому виповнилося 70 років.
Перша світова війна, революції, громадянська війна нанесли велику шкоду і місту і його мешканцям.
У двадцяті роки почалося відродження міста.
В 1925 році місто стало окружним, а в 1926 році – районним центром. В 1939 р. Павлоград є окремою міською адміністративною одиницею, містом обласного підпорядкування.
В 1931 році у Павлограді почав діяти артполігон, який перед Великою Вітчизняною війною став головним артполігоном країни – 2 заводи міста працювали на оборону.
Окупація Павлограда німцями почалася 11 жовтня 1941 року.
Під час Великої Вітчизняної війни у місті діяв підпільний обком партії на чолі з М.Сташковим. Павлоградський міськком партії створив добре продуману мережу бойових і диверсійних груп. На луб’яному заводі вивели з ладу локомотив, внаслідок чого завод не працював 15 днів. У жовтні 1942 року підпалили нафтобазу, двічі робили аварії на електростанції. Диверсійні групи та партизани з вересня 1942 року по лютий 1943 року пустили під укіс ворожий поїзд на станції Зайцево, зірвали склад боєприпасів на вулиці Радянській, порвали телефонний зв’язок з штабом німецької армії. У лютому 1943 року почалося антифашистське повстання, яке було жорстоко подавлено.
Повне звільнення міста відбулося 18 вересня 1943 року. Саме цей день став щорічним загальноміським святом – Днем міста.
У повоєнне десятиріччя місто було відбудовано.
За цей час склалась нова промислова структура міста, в яку увійшли підприємства машинобудівної, будівельної, хімічної, переробної, легкої і харчової промисловості.
У 50-ті роки починається будівництво шахт. Всього побудовано 10 шахт. З цього часу почалася нова історія міста, як Центру Західно-Донбаського вугільного басейну.
Павлоград повною мірою можна назвати молодіжним і студентським містом. Тут функціонують: медичне училище, Західнодонбаський приватний інститут економіки і управління, Павлоградська філія міжрегіональної академії управління персоналом, професійний ліцей, технікум Дніпропетровського Національного гірничого університету, 23 загальноосвітніх школи , 20 дошкільних і шість позашкільних закладів.
В Павлограді розташовано 13 православних храмів. Головний з них – Спасо-Нерукотворного Образу кафедральний Собор. Закладена була церква у 1892 році на кошти купця – мецената Якова Федоровича Голубицького, побудована у 1898 році. Освячував собор сам святий праведник Іоанн Кронштадський.

СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНА ТА ПОЛІТИЧНА ІНФОРМАЦІЯ ПРО МІСТО
ОСНОВНІ ПОКАЗНИКИ ЕКОНОМІЧНОГО ТА СОЦІАЛЬНОГО РОЗВИТКУ МІСТА ПАВЛОГРАДА
Загальні відомості
Площа – 0,059 тис. кв. м.
Населення – 110,7 тис. осіб

Основні показники соціально-економічного розвитку м.Павлоград
Промисловість. Обсяг реалізованої промислової продукції (робіт, послуг) по місту Павлоград за січень-травень 2011 року склав 3.706,1 млн.грн. (з урахуванням всіх шахт ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”).
Загальний фонд міського бюджету за І півріччя 2011 року по доходах виконано в обсязі 132.893,9 тис.грн.
Із загальної суми загального фонду міського бюджету власні надходження склали 60.717,4 тис.грн., дотації з державного бюджету – 28473,5 тис.грн., субвенції з державного бюджету – 43.679,0 тис.грн., субвенції з обласного бюджету – 24,0 тис.грн.
Власні доходи загального фонду міського бюджету за січень-червень 2011 року виконані на 98,4%. При плані 61.694,5тис.грн. отримано 60.717,4 тис.грн., недоотримано 977,1 тис.грн.
У порівнянні з аналогічним періодом 2010 року власні надходження доходів збільшились на 9.333,8 тис.грн. або на 18,2%.
Середньомісячна заробітна плата одного штатного працівника за січень-березень 2011 року по м.Павлоград зросла в порівнянні з відповідним періодом минулого року на 28,5% і склала 2391,8 грн.
Заборгованість з виплати заробітної плати станом на 01.07.2011 р. складає 72,0 тис.грн. (на 448,8 тис.грн. менше, ніж на 1 січня 2011 року), по економічно активним підприємствам заборгованість відсутня.
Споживчий ринок. Станом на 01.07.2011 р. в м.Павлограді зареєстровано і функціонує 818 підприємства торгівлі та сфери послуг, в т.ч.: магазинів – 422, підприємств оптової торгівлі – 16, ресторанного господарства – 90, сфери послуг – 284, ринків – 6.
Обсяг реалізованих послуг в діючих цінах за січень-червень 2011 року складає 82,9млн.грн., (106,9 % до відповідного періоду 2010 року), у т.ч. обсяг реалізованих послуг населенню – 38,7млн.грн. Частка послуг, реалізованих населенню, у загальному обсязі становить 46,7%.
В перерахунку на 1 особу обсяг послуг населенню складає 349 грн.
Підприємництво та регуляторна політика. Станом на 01.07.2011р. в місті зареєстровано 8.839 суб’єктів підприємницької діяльності, з них: юридичних осіб – 2.169, фізичних осіб – 6.670.
Для спрощення процедури реєстрації бізнесу, забезпечення відкритості та рівності умов при узгодженні документів з одержання дозволів, скорочення витрат часу громадян та підприємців при виконавчому комітеті функціонує реєстраційно-дозвільний відділ.
Ринок праці. Рівень безробіття станом на 01.07.2011 р. склав 1,58% (на 01.01.2011 р. – 1,54%). Протягом І півріччя 2011 року центром зайнятості працевлаштовано 1.032 чол. Суб’єктами підприємницької діяльності створено 1.569 нових робочих місць, в тому числі: у юридичних осіб – 382, у фізичних – 1.187.
Земельно-ринкові відносини. Павлоградською міською радою станом на 01.07.2011р. укладено 687 договорів оренди земельних ділянок, з них: з юридичними особами – 330, з фізичними особами – 357.
Надходження від орендної плати в місцевий бюджет за січень-червень 2011 року склали 6.666,4 тис.грн. (на 37% більше в порівнянні з відповідним періодом 2010 року), а саме: від юридичних осіб – 5.862,7тис.грн., від фізичних осіб – 803,7 тис.грн.
Житлова політика. Протягом І півріччя 2011 року отримали квартири 20 сімей, за аналогічний період 2010 року також надано 20 квартир. Забезпечені тимчасовим житлом 31 соціально незахищена сім’я в гуртожитках міста (в минулому році надано 35 кімнат). Проведено приватизацію 116 квартир (у І півріччі 2010 року – 113 квартир).
Соціальний захист. Середній розмір пенсій станом на 01.07.2011 р. склав 1.476,6 грн. На виплату пенсій та грошової допомоги з початку року спрямовано 321,5 млн.грн., що на 24,9млн.грн. більше, ніж у 2010 році. Забезпеченість власними коштами на виплату пенсій та допомог станом на 01.07.2011 р. становить 143,1%.

Промисловий комплекс міста Павлоград
Вуглевидобувна промисловість
В місті працюють підприємства вугледобувної промисловості ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля”. За рівнем механізації, використання прогресивних технологій шахти ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” займають одне з провідних місць у вугільній галузі. Сьогодні на шахтах впроваджуються сучасні технології проведення гірських виробіток з метою збільшення обсягів видобутку вугілля та підвищення якості продукції.
Рівень механізованого проведення розкриття і підготовки гірських виробіток становить 100%. Довжина підтримуваних гірських виробіток складає 60-80 км на кожній шахті. І як результат – доля ПАТ “ДТЕК Павлоградвугілля” в національному вуглевидобутку складає більш 20%.
Розвинені галузі машинобудування, металургії та оброблення металу. До їх складу входять такі підприємства:
Павлоградський механічний завод державного ВО “Південний машинобудівний завод ім.О.М.Макарова”, основними видами продукції є: ракетно-космічна техніка, виготовлення та монтаж обладнання транспортних засобів та ін.
ПАТ завод “Павлоградхіммаш” забезпечує своєю продукцією хімічну та нафтопереробну галузі, виготовляє пластинчаті, кожухотрубчасті, фторопластові теплообмінники, апарати повітряного охолодження, ємкісні зварні апарати, деаератори, барабани-сепаратори, випарні апарати, наземні та підземні резервуари для автозаправних станцій, газосепаратори для переробки нафтопродуктів;
ПАТ завод “Палмаш” – виробництво машин і обладнання для добувної промисловості, ремонт (спеціалізований) для машин добувної промисловості та будівництва, виробництво машин для металургії, діяльність автомобільного вантажного транспорту, ремонт гірничношахтного обладнання;
ТОВ завод “Павлоградспецмаш” – вітчизняний виробник будівельних риштувань і опалубки. Його продукція відома під торговою маркою “БудМайстер”. Також виробляються пересувні риштування, міні-риштування, будівельні стійки, опалубка стінова і перекриттів. Вся продукція сертифікована згідно з вимогами українського законодавства. В березні 2004 року отримано сертифікат за системою управління якістю – ISO 9001-2001;
ТОВ “Павлоградський завод технологічного обладнання” – виробництво машин та устаткування, виробництво верстатів для оброблення металу, виготовлення інших металевих виробів;

Хімічна промисловість
Державне підприємство “Науково-виробниче об’єднання “Павлоградський хімічний завод” – один з найбільших виробників промислових вибухових речовин в Україні (більше 35000 т/рік), єдине підприємство в Україні, що має потужності по виготовленню твердого ракетного палива і ракетних двигунів на його основі для ракет різних класів, єдине підприємство в Україні по виготовленню вибухових речовин, утилізації боєприпасів, сертифіковане за Міжнародними стандартами ISO та OHSAS. Один із базових заводів міста, де завдяки творчому підходу до виробництва досягнуто кращих показників з економії енергетичних ресурсів.
СП у формі ЗАТ “Софрахім” – основними видами економічної діяльності є виробництво лаків, оптова торгівля будівельними матеріалами, оптова торгівля хімічними продуктами.
Всі виробничі, технологічні процеси ґрунтуються на основі вивчення кращого зарубіжного, вітчизняного і власного досвіду. Обладнання, яке застосовується у технологічних процесах, відповідає сучасним вимогам і постійно оновлюється.

Харчова промисловість
ТОВ “Молочний дім” – виробництво цільномолочної продукції, оптова торгівля молочними продуктами. Перелік основних видів продукції – це йогурти, творожні маси та сирки, торти із творогу, кефіри, сметана. Продукція підприємства за своєю якістю відповідає високим вимогам і користується попитом населення. Пакування товару зручне у транспортуванні, економічне, забезпечує термін зберігання. За досягнуті результати в роботі та випуск якісної продукції підприємство нагороджено Дипломом першого ступеня за якість товару та золотою медаллю за пакування.
ЗАТ “Павлоградхліб” – виробництво хліба та хлібобулочної продукції. Підприємство випускає широкий асортимент продукції. Постійно оновлює технологію виробництва.

Видавнича промисловість
ТОВ “Перша міськдрукарня” – виробництво поліграфічної продукції.

Інші
ТОВ “Фабрика будівельних сумішей “Будмайстер”. На підприємстві виробляється більш 50 найменувань сухих будівельних сумішей. Клейові суміші, штукатурки, шпаклівки, суміші для підлоги, емульсії, затиральна суміш і т.ін.
Створений сучасний лабораторний комплекс надає змогу отримувати колосальну інформацію щодо сучасних наукових розробок і досліджень, втілювати найновітніші розробки у виробництво нових, та удосконалення існуючих видів продукції.
ТОВ «Бетонярня «Будмайстер» . Підприємство займається виробництвом стінових блоків, інших будівельних матеріалів, залізобетонних виробів для промислового та цивільного будівництва, товарних бетонів і розчинів, фігурних елементів мащення (пресована бруківка та бордюри), декоративних панелів, огорожів та ін.
З 2001 року на підприємстві впроваджена європейська система менеджменту якості за версією ISO 9000-2001. Це перше підприємство у Павлограді, яке пройшло процедуру сертифікації згідно з міжнародними вимогами.
ТОВ «Фабрика дверей «Будмайстер». Підприємство займається виробництвом теслярських та столярних виробів: дверні полотна, дверні коробки, лиштва та ін.
З 2006 року на фабриці впроваджена європейська система менеджменту якості за версією ISO 9000:2001, що дозволяє використовувати системний підхід у створенні якісної продукції.

Інвестиційна привабливість міста
Місто розташоване на перехресті автомобільних та залізничних ліній міжнародного значення, що дає можливість розглядати місто як потужний транспортний термінал, який забезпечує  функціонування зв’язків “Постачальник – Виробник – Споживач” в різних комбінаціях.
Родючі чорноземи та сприятливі кліматичні умови забезпечують стабільні високі врожаї сільськогосподарських культур.
Розвідані запаси кам’яного вугілля становлять 1.163.714 тис.т., германію – 8.706 т., газу-метану – 62 млрд.куб.м., з них більш 9 млрд.куб.м. у вільному стані, рутилу – 756 тис.т., ільменіту – 2.160 тис.т., циркону – 540 тис.т. На території району знаходиться велика кількість родовищ будматеріалів (коалини, пісковики, суглинки, піски для бетону, кладочних та штукатурних розчинів, силікатної цегли). Серед підземних вод розвідані мінеральні води, типу “Миргородська” і “Мінська”, перспективні для використання в курортній практиці шляхом внутрішнього і зовнішнього застосування.
За часів Радянського Союзу ефективно  працювали великі підприємства, які виконували оборонні замовлення. “Павлоградський механічний завод” виготовляв міжконтинентальні балістичні ракети та іншу космічну техніку різноманітного призначення. “Павлоградський хімічний завод” виготовляв та заправляв сумішним твердим паливом двигуни ракет всіх класів, починаючи від “Стрелы” (аналога американського “Стінгера”) до ракетних балістичних комплексів. “Павлоградський завод технологічного обладнання та спеціальних верстатів” випускав нестандартне обладнання та спеціальні верстати для ракетно-космічного комплексу, в тому числі і металооброблюючі верстати підвищеної точності з числовим програмним керуванням.
Часи змінилися. Підприємства залишилися без державних замовлень. Унікальні технології, талановиті конструктори та інженери, “золоті” робочі руки чекають на ділові пропозиції.
В умовах сучасного стану економіки пріоритетними напрямками інвестування залишилися промислові види економічної діяльності та розвиток інфраструктури міста.
Інвестиції в основний капітал за січень-березень 2011 р. по м.Павлоград склали 10,9 млн.грн. (105,9% до відповідного періоду 2010 р.)
У загальному обсязі інвестицій переважну більшість становлять витрати на придбання обладнання, інструменту, необхідного для ефективної діяльності підприємств, маркетинг, дослідження та обробки.
Основним джерелом інвестицій, як і в минулі роки, залишились власні кошти підприємств і організацій.
Загальні надходження прямих іноземних інвестицій в економіку міста на 01.04.2011 року склали 40,2 млн.дол. США.

Про суспільно-політичну ситуацію в місті Павлограді
1. Громадсько-політичне становище
В місті Павлограді налічується  86 міських осередків політичних партій, 94 громадські організації та 31 осередок громадських організацій, 32 релігійні громади, 14 міських благодійних організацій та одна філія і одне представництво всеукраїнських міжнародних благодійних організацій.
Найбільш впливовими є: Партія регіонів (Корж П.П.), профспілка працівників вугільної промисловості (Юнак С.І.), КПУ (Дацько Т.Ф.), Рада ветеранів (Белякін Ю.Г.), “Діти війни” (Гордієнко О.М.), “Екологічне товариство ім. М.Варняка” (Трембач В.А.).
Традиційною формою взаємодії органів місцевого самоврядування із структурними утвореннями політичних партій, місцевими громадськими організаціями є співпраця в рамках діяльності громадської ради при міському голові, головною метою якої є сприяння формуванню і реалізації ефективної політики з питань соціально-економічного та суспільно-політичного життя в місті. На засіданнях ради систематично розглядаються важливі питання життєдіяльності Павлограда.
Представники громадськості є активними учасниками громадських слухань, засідань консультативних рад, виконкомів, сесій міської ради, масових заходів тощо. Незважаючи на полярність політичних поглядів, в місті відсутні конфлікти на політичному або релігійному ґрунті.

2. Інформаційний простір
Павлоград є містом з досить розвинутою системою інформування населення. В місті діють дві телестудії, п’ять радіо, десять газет та офіційний сайт міської ради.
Комунальні ЗМІ (газета “Західний Донбас”, Павлоградська телерадіокомпанія), офіційний сайт міської ради (pavlograd-official.org.) повно та об’єктивно висвітлюють діяльність міських органів влади, новини культури, освіти, аналізують суспільну ситуацію в місті.

НАСЕЛЕННЯ ТА ТРУДОВІ РЕСУРСИ:
I. НАСЕЛЕННЯ ВСЬОГО – наявне на 01.12.2010р. - 111.587
Населення по статі:      
- чоловіків - 51.372
- жінок - 60.215
- населення дошкільного віку - 8.107
- шкільного віку - 12.829
- 16-29 років - 24.157
- 60 и старше - 20.820
Рейтингові показники      
- народжуваності (на 1.000 осіб) - 12,1
- смертності (на 1.000 осіб) - 15,3
- дитячої смертності, до 1 року (на 1.000 народжених живими) - 8,8
- материнської смертності (на 1.000 матерів) - 0

II. НАСЕЛЕННЯ ТА РИНОК ПРАЦІ - на 01.07.2010 р.:      
- економічно активне населення (з 15 до 70р.) - 87.900, в т.ч. працездатного віку - 68.280
- в т.ч. у бюджетній сфері - 5.231
в тому числі      
- працівники закладів освіти - 2.602
- працівники охорони здоров’я - 2.504
- працівники культури - 328
- фахівці фізичної культури та спорту - 128
Безробітних - 1.106 ( на 01.07.11)
у тому числі жінок - 797 ( на 01.07.11 )

III. СОЦІАЛЬНО НЕЗАХИЩЕНІ ШАРИ НАСЕЛЕННЯ      
- інваліди ВВВ та прирівняні до них - 365
- учасники бойових дій - 585
- вдови загиблих, сім”ї загиблих - 442
- інваліди( праці, загального захворювання) - 6.418
- пенсіонери - 35.774
- інваліди з дитинства     до 18 – 301; після – 666
- кількість багатодітних сімей - 333
в них дітей - 1.042

ІV. ЗАКЛАДИ ОСВІТИ      
Школи 20010/2011 н.р. - 23
- кількість учнівських місць (по проекту) - 15.850
-фактично навчається - 10.264
Дошкільні заклади - 20
- кількість місць (по проекту) - 2.753
-фактично зайнятих - 3.193
Позашкільні заклади - 6
- кількість місць по проекту - 4.388
- фактично - 4.063
Вищі навчальні заклади - 5
в них студентів  - 3.113
- з денною формою навчання  - 2.384
- із заочною формою навчання - 729

V. ЛІКУВАЛЬНО-ПРОФІЛАКТИЧНІ ЗАКЛАДИ      
Лікарень     5
- в них ліжок     650
Поліклініки     10
- відвідувань у зміну - 1.630

VI. СОЦІАЛЬНІ ЗАКЛАДИ      
Територіальні центри - 1
Відділення соціальної допомоги вдома - 1
- обслуговується осіб - 364
Відділення соціально-побутової допомоги - 1
- обслуговується осіб - 900
Відділення медико-соціальної реабілітації - 1
- обслуговується осіб - 325

VІІ. СПОРТИВНІ ЗАКЛАДИ      
Стадіон - 5
- кількість місць для глядачів - 16.000
Басейни - 0
Спортивні школи - 3
- кількість учнів - 1.096
Спортивні майданчики - 127
Спортивні зали - 48

ЗАКЛАДИ КУЛЬТУРИ
Мережа клубних закладів (КБУ “Міський культурно-дозвільницький центр”), в т.ч. заклад КБУ “Міський культурно-дозвільницький центр” - 1
- приміщень - 5
- в них місць для глядачів - 1.930
Палац культури машинобудівників Павлоградського механічного заводу      
- приміщень - 1
- в них місць для глядачів - 900
Бібліотеки, в т.ч. закладів бібліотечної системи - 7
- кількість місць для відвідувачів - 151
Музичні школи  - 3
- кількість учнів    - 895
Музей  - 1
Театр  - 1
- кількість місць для глядачів -175

ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ МІСТА ПАВЛОГРАД
Забезпечення міста питною водою.
Основним постачальником води м.Павлограду є Державне міжрегіональне підприємство водопровідно-каналізаційного господарства «Дніпро – Західний Донбас».
Проектна потужність підприємства – 375 тис. м3/доб. Фактично м.Павлоград споживає близько 18 тис. м3/добу, м.Тернівка – 6,1 тис. м3/доб, м.Першотравенськ – 5,3 тис. м3/доб, м.Синельниково – 5,5 тис. м3/доб. Таким чином, основним споживачем питної води ДМП ВКГ «Дніпро – Західний Донбас» є мешканці міста Павлоград, ціна питної води складає 2,564 грн/м3. Для утримання в належному стані водопровідних мереж КП “Павлоградське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” змушено з 10.10.2009р. скорегувати тариф на послуги з водопостачання та водовідведення для населення на рівні 9,55 грн/м3 ( в тому числі водопостачання – 5,7 грн/м3, водовідведення – 3,85 грн/м3).
З 1 березня 2011р. ДМП ВКГ “Дніпро-Західний Донбас” встановив ціну за покупну воду на рівні 2,92 грн./м3. Потрібна державна підтримка водогону ДМП КВГ “Дніпро-Західний Донбас” на заходи з модернізації і енергозбереження та компенсації витрат на підготовку та транспортування.

Захист міста від підтоплення
Найгострішою екологічною проблемою міста є підтоплення території грунтовими та поверхневими водами.
Станом на 01.01.2011 р. відповідно до програми захисту від підтоплення території м.Павлограда та заходів щодо регулювання водного режиму на 2006-2010 роки завершено будівельні роботи по проекту “Захист території м.Павлоград від підтоплення в районі р.Гніздка” (1 черга будівництва) та освоєно 2.302,802 тис.грн. На даний час об”єкт вводиться в експлуатацію. По проекту “Реконструкція дренажно-паводкового каналу “Привокзальний” в 2011 році заплановано корегування проектно-кошторисної документації.

Стан житлово-комунального господарства.
На балансі КП “Павлоградское виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” знаходяться 503,2 км мереж, в тому числі 241,9 км – водопровідних, 261,3 каналізаційних Система каналізування міста експлуатується з 1964року, каналізаційні очисні споруди збудовані у 1983 році. Через фізичний знос потребують негайної заміни 3,95 км каналізаційних мереж, з них напірних – 1,95 км, самопливних –2,0 км, а також 16,6 км водопровідних мереж.
Необхідно провести реконструкцію 6 підкачувальних насосних станцій, модернізацію електричної та механічної частин ВНС № 2 майданчику №4 із встановленням сучасного енергоощадного обладнання, замінити механічні та електричні частини ВНС “Північна”.
Високе енергоспоживання аераційної системи КОС вимагає модернізації системи аерації із застосуванням сучасних технологій. Проектні вимоги КОС потребують коштів близько 23 млн.грн. – на жаль, державної підтримки у 2010 році не було.
Проблемними питаннями КП “Павлоградтеплоенерго” є:
1. Котельня ПМЗ опалює 156 житлових будинків мікрорайонів “Північний”, “Західний”, “Новий”, в яких проживає близько 30 000 мешканців міста. На мікрорайонах розміщені 4 школи, 5 дитячих садків, лікарняний комплекс, валеоцентр, музична школа та інші об’єкти соціального призначення.
Основне обладнання котельні, введене в експлуатацію в 1975р., давно вичерпало свій експлуатаційний ресурс. В такому ж стані і котельно-допоміжне обладнання: димососи, вентилятори, насоси, обладнання хімводоочистки. Теплопостачання селищ здійснюється по тепловим мережам через 12 квартальних енергетичних теплових блоків.
Теплове навантаження на опалення становить 46 Гкал/год.
Для забезпечення теплом вказаних мікрорайонів необхідно збудувати 11 міні-котелень, використовуючи будівлі і енергокомунікації наявних квартальних енергетичних теплових блоків.
Здійснення децентралізації теплопостачання дозволить зменшити втрати тепла в теплових мережах в 9 разів, використання електроенергії на транспортування теплоносія в 5 разів, добитися економії палива за рахунок більш високого ККД нових котлів в 2,5 рази. Орієнтовна вартість робіт – 89,23 млн.грн.
Станом на 01.01.2011 року по реконструкції системи теплопостачання мікрорайонів “Північний”, “Новий” (від котельної ПМЗ) виконано 7 проектів, з місцевого бюджету використано 1068,613 тис.грн.
В зв’язку з відсутністю коштів роботи по заміні котлів у 2010 році не проводилися.
Державна підтримка відсутня.

Житловий фонд
Із 674 будинків загальною площею 1.771,8 тис. м2 71 будинок – введено в експлуатацію до 1919 р., решта житлового фонду – у 1960 – 1980 рр.
Значна частина будинків потребує проведення капітального ремонту покрівлі, внутрішньобудинкових інженерних мереж.
Згідно з Програмою капітального ремонту покрівель потребують капітального ремонту покрівлі на 244 житлових будинках (218,378 тис.м2), в тому числі рулонних покрівель – на 176 будинках (163,702 тис.м2), шиферних покрівель – на 68 будинках (54,67 тис.м2). На проведення робіт по капітальному ремонту необхідно більш, ніж 21 млн. грн.
Також потребують повної заміни внутрішньо будинкові мережі:
- центральне опалення – 46 житлових будинків, вартість робіт становить 4 626,5 тис. грн.;
- холодне водопостачання – 39 житлових будинків, вартість робіт становить 1 001,3 тис. грн.;
- водовідведення – 18 житлових будинків, вартість робіт становить 327,6 тис.грн.
В багатоповерхових будинках знаходяться 102 ліфта, з яких 35 потребують капітального ремонту та повної заміни. Кошторисна вартість становить 7,1 млн. грн.
Місцевий бюджет не спроможний вирішити питання фінансування потреб житлового фонду, тому через системну політику по створенню ОСББ (яких на 01.07.2011 р. 90 об’єднань) частково виділяє кошти держава.

В 2011р. в міському бюджеті передбачені кошти на капремонт покрівель-1778,1 млн.гр. Станом на 01.07.2011р. виконано ремонт покрівель на 4 житлових будинках, освоєно -367,0 тис.грн.

Реформування житлово-комунального господарства.
В місті Павлоград створено 1 приватне підприємство по обслуговуванню житлового фонду - К-П-1, система повідомлення користувачів про нарахування за комунальні послуги через “Єдине вікно”, а також 3 комунальних підприємства: КП “ЗАТИШНЕ МІСТО”, на яке покладені функції з обслуговування об’єктів благоустрою, та КП “ПАВЛОГРАД-СВІТЛО” (ремонт та обслуговування мереж зовнішнього освітлення), КП “Павлорграджитлосервіс” (обслуговування житлового фонду).
За період з серпня 2006 року по 2011 рік створено 90 об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), в тому числі за роками:
    2006 рік – 14 об’єднань;
    2007 рік – 13 об’єднань;
    2008 рік – 3 об’єднання;
    2009 рік – 17 об’єднань;
    2010 рік – 37 об’єднань;
    2011р. – 7 об”єднань.

За цей час міською владою проведена певна робота з підтримки житлового фонду створених об”єднань, а саме:
фінансова допомога склала 4.229,5 тис.грн., в тому числі:
- в 2006 році – 556,7 тис.грн.;
- в 2007 році – 2619,1 тис.грн.;
- в 2008 році – 272,5 тис.грн.;
- в 2009 році – 266,8 тис.грн. (капітальний ремонт 3-х покрівель);
- в 2010 році – 514,4 тис.грн.
за рахунок державного бюджету – 3.982,0 тис.грн.
- в 2010 році – 2.283,4 тис.грн. (капітальний ремонт 15-ти покрівель, кап.ремонт ліфтового господарства, кап.ремонт мереж центрального опалення 1 будинок).

По видам робіт:
- капітальний ремонт покрівель – 3.951,8 тис.грн.;
- капітальний ремонт мереж опалення – 1.058,2 тис.грн.;
- капітальний ремонт мереж холодного водопостачання – 10,0 тис.грн.;
- капітальний ремонт мереж каналізації – 53,5 тис.грн.;
- капітальний ремонт під’їздного освітлення – 249,8 тис.грн.;
- капітальний ремонт ліфтів – 670,1 тис.грн.;
- влаштування лічильників теплової енергії – 463,4 тис.грн.;
- влаштування лічильників холодної води – 10,0 тис.грн.

Перспективні питання розвитку міста
В м.Павлограді в 2005 році представниками громади міста і фахівцями проекту “Економічний розвиток українських міст” (ЕРУМ), який фінансується Агентством США з міжнародного розвитку, розроблений Стратегічний план економічного розвитку м.Павлоград. В листопаді 2005 року Стратегічний план був затверджений рішенням сесії міської ради.
Стратегічний план економічного розвитку міста Павлоград включає в себе такі стратегічні цілі:
1. Поліпшення іміджу Павлограда та бізнес-клімату у ньому для залучення зовнішніх інвестицій, що сприяють створенню нових робочих місць, а також заохочення існуючих підприємств до розвитку за допомогою цільового маркетингу і системи пільг місцевим підприємцям.
2. Створення системи всебічних бізнес-послуг для стимулювання і допомоги у підприємницькій діяльності, розміщення і зростання бізнесу у Павлограді.
3. Підготовка земельної і фізичної інфраструктури для розвитку бізнесу у Павлограді.
4. Встановлення постійного партнерства між бізнесом, освітніми закладами і органами влади для координації і управління розвитком ринку праці у Павлограді.
5. Забезпечення професійної (відповідної) освіти, а також виробничого навчання на основі участі представників бізнесу у освітньому процесі.
6. Визначення і управління факторами, які впливають на привабливість Павлограда для його сьогоднішніх і майбутніх мешканців, для запобігання міграції з міста (втрата молоді і майбутніх працівників) і скорочення чисельності трудових ресурсів.
7. Реформа системи комунальних послуг міста Павлограда і управління житловим господарством для забезпечення надання якісного обслуговування, оптимізації дієвості і розвинення потужностей, щоб задовольнити потреби мешканців Павлограда.
8. Поліпшення стану технічної інфраструктури Павлограда, у т.ч. тепло- та водопостачання, водовідведення, вуличного освітлення і вивезення сміття, для надання високоякісних послуг підприємствам і громадянам.
9. Запровадження всебічної системи управління шляховим господарством, у т.ч. будівництво доріг, утримання їх і управління транспортними потоками.
10. Створення сучасної інфраструктури життя, у т.ч. розвиток парків і розважальних закладів для створення соціального і культурного дозвілля для мешканців Павлограда.
В місті розроблена Програма підтримки малого підприємництва і Програма залучення інвестицій в економіку міста Павлограда та міжнародної діяльності виконавчих органів Павлоградської міської ради. Основними напрямками програми є:
- розробка рекламно-інформаційних матеріалів про Павлоград з метою підняття іміджу міста та виділення його з-поміж подібних;
- проектування та започаткування промислової зони міста з сучасними умовами для розташування іноземних інвесторів;
всебічна підтримка існуючих інвесторів, моніторинг їх роботи та ін.

Офіційний сайт міста

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 4470   
Рейтинг: 
0

Присвоїти  звання  Герой України  з  врученням ордена Держави БУБЦІ Сергію Назаровичу - олімпійському чемпіонові, багаторазовому чемпіонові  та  рекордсменові  світу у стрибках з жердиною,  члену виконкому Міжнародного олімпійського комітету, м.Донецьк.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1887   
Рейтинг: 
+1

Герб ЛуганськаУ 1992 році Луганська міськрада прийняла ухвалу «Про герб міста Луганська». З метою відродження історичних традицій і напередодні 200-річчя міста, міська Рада народних депутатів вирішила гербом Луганська вважати його історичний герб, графічне та кольорове зображення якого виконується в повній відповідності з описом, що зберігаються в Центральному державному історичному архіві міста Санкт-Петербург.
Зазвичай герби міст розроблялися за участю Департаменту геральдики. Герб Луганська первинно з'явився як герб літейнопушечного заводу, а після доопрацювання його колезьким асесором Першиним був представлений Міській думі як герб Луганська.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 4060   
Рейтинг: 
0

Ігор Володимирович Скрипник

Ігор Володимирович Скрипник - Академік-секретар відділення математики НАН України, член-кореспондент АН УРСР (1979), дійсний член Академії наук НАН України (1985), доктор «honoris causa» Львівського університету (2003), доктор фізико-математичних наук (1972) , заслужений діяч науки і техніки України (1998), директор Інституту прикладної математики і механіки НАНУ.
Ігор Скрипник народився 13 листопада 1940 року в місті Жмеринка Вінницької області.
У 1959 році, закінчивши середню школу вступив на механіко-математичний факультет Львівського державного університету. Університетський курс освоїв за 3 роки і в 1962 році вступив до аспірантури на кафедру диференціальних рівнянь. У 1965 році, після закінчення аспірантури, захистив кандидатську дисертацію.
Професійну діяльність Ігор Володимирович Скрипник почав в 1965 році асистентом, а потім доцентом (1966) в Львівському держуніверситеті.
З 1967 року вся подальша наукова, науково-організаційна та педагогічна діяльність пов'язана з Донбасом. З цього часу І.В.Скрипник працював в Інституті прикладної математики і механіки НАН України, де він захистив докторську дисертацію (1974), пройшов шлях від старшого наукового співробітника до директора інституту. І.В.Скрипник беззмінно керував Інститутом протягом більш ніж чверть століття. Прийнявши естафету від засновників Інституту, він направив свою енергію, знання і талант на збереження і розвиток закладених наукових традицій, високого рівня наукових досліджень, наукового потенціалу Інституту. Під керівництвом І.В.Скрипника було побудовано нову будівлю Інституту.
У 1979 році Ігор Володимирович Скрипник був обраний членом-кореспондентом, у 1985 році - дійсним членом (академіком) НАН України, а в 1993 році - академіком-секретарем Відділення математики НАН України.
Основне коло наукових інтересів Скрипника - теорія нелінійних диференціальних рівнянь в приватних похідних. Саме в ній ученим отримані видатні результати, які принесли йому визнання українських математиків і міжнародне визнання. Було запропоновано поняття ступеня відображень класу S +, яке дало змогу суттєво розширити застосування топологічних методів дослідження нелінійних граничних задач, поставлених Лері і Шаудер. На основі поняття ступеня відображення розвинені методи зведення істотно нелінійних еліптичних і параболічних граничних задач до операторних рівнянь з операторами класу S +. У роботах Ігоря Володимировича були закладені основи топологічного методу дослідження щільно заданих нелінійних операторів, який знаходить широке застосування в теорії граничних задач з сильно зростаючими коефіцієнтами. Ігор Володимирович Скрипник був одним з провідних фахівців у світі з питань усереднення нелінійних граничних задач. Для нелінійних еліптичних і параболічних задач Діріхле в послідовності перфорованих областей розвинуто методи побудови асимптотичного розкладу розв'язків.
Очолюючи до останнього часу відділ нелінійного аналізу Інституту та кафедру диференціальних рівнянь математичного факультету Донецького національного університету, І.В.Скрипник доклав багато зусиль до формування Донецької і, в цілому, Української математичної школи з теорії нелінійних диференціальних рівнянь в приватних похідних. Серед його учнів 3 доктори та 20 кандидатів наук. Сьогодні ця школа є провідною в Україну і стоїть у ряду провідних світових шкіл в цій галузі математики.
І.В.Скрипник - автор більш ніж 170 наукових праць, серед яких 5 монографій, які зробили величезний вплив на розвиток української та світової математичної науки.
Плідну науково-педагогічну діяльність І.В.Скрипник поєднував з науково-організаційної та громадською діяльністю, будучи головою Експертної ради ВАК України та членом Комітету з Державних премій України.
Самовіддана, плідну працю та громадська діяльність І.В.Скрипника отримали високу оцінку держави та наукової громадськості. Він нагороджений преміями - імені М.В.Остроградського - за видатні наукові роботи в галузі математики (1972); Державна премія України в галузі науки і техніки (1989); імені М.М.Крилова (1992); імені М.М.Боголюбова (2000);
орденами - Дружби народів (1986), Ярослава Мудрого V ступеня (2003).
У 1998 році Ігорю Володимировичу Скрипнику було присвоєно почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки України".
2 лютого 2005 Ігор Володимирович Скрипник раптово помер.

Євген Лавриненко (dN)

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 3505   
Рейтинг: 
0

Документальний фільм про Донецьк «Юзівка – листи з «Дикого поля» демонструватиметься на кінофестивалі в Німеччині, повідомили УНІАН у мюнхенській кіностудії «Аппрофільм», яка зняла фільм.
43-й Міжнародний кінофестиваль – один з найпрестижніших у Німеччині – пройде з 27 жовтня по 1 листопада в м.Хоф (Баварія). На фестивалі представлено 130 художніх і документальних фільмів. 90-хвилинна картина «Юзівка – листи з «Дикого поля» увійшла в short list (першу десятку) у розділі «Документальне кіно». Режисер фільму – німецький документаліст Віола ШТЕФАН.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1677   
Рейтинг: 
0
Євген Васильович Горохов - Академік АІНУ, АНВШУ, Академії будівництва України, доктор технічних наук, професор, член ПРВУ, завідувач кафедри металевих конструкцій, президент Української асоціації з металевих конструкцій (1997), член Макіївського міськвиконкому.
Євген Горохов народився 21 березня 1939 року в місті Новочеркаськ (Ростовська область, Росія).
Закінчив Донецький політехнічний інститут, будівельний факультет (1956-61), інженер-будівельник.
Захистив докторську дисертацію "Дослідження властивостей і області застосування киснево-конверторної сталі в будівельних конструкціях".
Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 1456   
Рейтинг: 
0

Пилип Петрович ЛютиковПилип Петрович Лютиков народився 28 грудня 1891 року в селі Арсентьєвці, Конишевського району, Курської області. З тринадцяти років він працював у Донбасі. Від учня слюсаря до механіка рудникової електростанції  такий був шлях майстра-самоука.
В роки громадянської війни Лютиков партизанив у тилу білих, а вийшовши з підпілля, визволяв рідну землю від денікінців. Після демобілізації він поринув з головою в улюблену оправу  налагоджування енергетичного господарства на шахтах.

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2428   
Рейтинг: 
0

Разенков Гавриїл СтепановичРазенков Гавриїл Степанович - командир батареї 255-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку (11-я гвардійська винищувально-протитанкова артилерійська бригада, 1-й Український фронт), гвардії старший лейтенант.
Народився 2(15) січня 1915 року в селі Озерки нині Тербунського району Липецької області в родині робітника. Росіянин. Член ВКП (б)/КПРС з 1942 року. Закінчив гірничопромислове училище в місті Красний Луч Луганської області. Працював на шахті.
У Червоній Армії в 1937-40 і з 1941 року. Учасник радянсько-фінляндської війни 1939-40 років. На фронті у Велику Вітчизняну війну з червня 1941 року. Гвардії старший лейтенант Разенков під час форсування Дніпра на чолі батареї 255-го гвардійського винищувально-протитанкового артилерійського полку 11-ї гвардійської винищувально-протитанкової артилерійської бригади 1-го Українського фронту переправився на правий берег у числі передових загонів нашої піхоти. Відбиваючи контратаку гітлерівців, батарея в запеклому бою підбила десять танків противника. 13 лютого 1944 фашисти зробили спробу прорватися до своїх оточеним військам в районі Корсунь-Шевченківського. Після півгодинної артилерійської підготовки і бомбардування з повітря противник кинув в атаку 120 ворожих танків, з них 40 на батарею Г.С.Разенкова в районі села Дашуківка (Лисянський район Черкаської області, Україна). Бій тривав три години. Коли в ході бою розрахунок одного із знарядь вийшов з ладу, Разенков став до панорами знаряддя і, підпустивши до себе ворожі машини, відкрив по ним вогонь. Командир батареї підбив п'ять танків, але й сам загинув у тому бою.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 вересня 1944 року за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками, гвардії старшому лейтенанту Разенковим Гавриїлу Степановичу посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Нагороджений двома орденами Леніна.
Похований у селі Крива Таращанського району Київської області. У місті Красний Луч встановлено бюст Героя, його ім'ям названо вулиці в місті Красний Луч та селищі міського типу Тербуни.
У місті Донецьку є вулиця, що має назву на честь Разенкова.

Переклала з російської Радомира

Оставить комментарий: (0)    Просмотров: 2494   

Для Вас работает elf © 2008-2016
Использование материалов ресурса в образовательных целях (для рефератов, сочинений и т.п.) - приветствуется.
Для средств массовой информации, в том числе электронных, использование материалов с пометкой dN - только с письменного разрешения редакции.