Алчевськ

Герб КомунарськаМісто Алчевськ – крупний промисловий центр в Луганській області.
Його територія становить 50 кв. км, а населення за даними 2008 року – 116 тисяч мешканців.
В Алчевську проводиться чверть промислової продукції Луганської області. Основа промислового потенціалу міста – Алчевський металургійний комбінат і Алчевський коксохімічний завод.
Місто носить ім\’я свого засновника – відомого українського промисловця, підприємця і банкіра, поборника розвитку промисловості, мецената Олексія Кириловича Алчевського.
Як робоче поселення Алчевськ виник в середині 90-х років XIX століття в зв\’язку з будівництвом біля залізничної станції Юр\’ївка Катерининської залізниці (нині станція Комунарськ) металургійного заводу Донецько-Юр\’ївського металургійного товариства (ДЮМО).
Засновником Донецько-Юр\’ївського заводу – нинішнього Алчевського металургійного комбінату, як і акціонерного товариства ДЮМО, був український промисловець і банкір, купець першої гільдії Олексій Кирилович Алчевський. Заснований ним завод ДЮМО був у той час єдиним на Україні металургійним підприємством, побудованим на вітчизняні капітали.
Під час гострої економічної кризи початку XX століття, не витримавши конкуренції з панували на Донбасі іноземними компаніями, і, діставши відмову від царського уряду на прохання про кредит, О.К.Алчевскій 7 травня 1901 кинувся під поїзд на Царськосільському вокзалі в Петербурзі. Знецінені після загибелі Алчевського акції ДЮМО зосередилися в руках франко-бельгійських компаній.
На згадку про засновника заводу ДЮМО станція Юр\’ївка за клопотанням російських промисловців була перейменована в 1903 році в станцію Алчевське. Від станції отримав назву і заводське селище, що перетворилося поступово на місто.
Назва змінювалася кілька разів. Село Юр\’ївка, яке виросло до селища, в 1903 році було перейменовано в Алчевське в пам\’ять засновника ДЮМО. У 1932 (за іншими даними – в 1931) році знову змінилися статус і назва – тепер це місто Ворошиловськ, в честь відомого радянського державного діяча Климента Єфремовича Ворошилова, який почав на заводі ДЮМО свою трудову і революційну діяльність. Далі, в період до 1961 року назва кілька разів змінювалося Ворошиловськ-Алчевськ. З 1961 по 1991 рік місто називається Комунарськ. Після проголошення Україною незалежності, на міському референдумі, що відбувся 1 грудня 1991 року, населення висловилося за повернення місту старої історичної назви – Алчевськ.
Населення складалося міста складалося переважно з робітників металургійного заводу – місцевих і прийшлих. Це були фахівці-іноземці (німці, французи, бельгійці), кваліфіковані робітники-металурги, запрошені з Юзовського, Брянського та інших заводів, що залишилися без землі селяни з довколишніх губерній.
У 1913 році житловий фонд Алчевська склав 38 тисяч квадратних метрів. Це були приватні будинки, в тому числі хати-мазанки і «казенні» (заводські). З 5.135 робітників заводу ДЮМО 3.000 чоловік жили в бараках, 540 – в казармах і приблизно 1.600 – в 270 кам\’яних «сімейних будинках».
Рівень грамотності населення в Алчевську на початку ХХ століття був невисоким. До моменту будівництва металургійного заводу в цій місцевості працювала тільки одна невелика церковно-приходська школа у Василівці. Незабаром з\’явилася заводська школа на 700 учнів при 19-ти вчителях. У 1910 році відкрилася Василівська земська школа і приватне Алмазно-Юр\’ївське комерційне (середнє) училище, в якому навчалося 190 чоловік.
До культурних вогнищ в заводському селищі відносилося: приватний цирк, де виступали заїжджі циркові та театральні трупи, кінематограф, так званий «літній театр», кегельбан і навіть казино.
Робочі Алчевська брали активну участь у революції 1905-1907 років, але повстання зазнало поразки. У 1917-1920 років влада в Алчевську змінювалася неодноразово. 26 квітня 1918 в місто вступили австро-німецькі війська, в грудні 1918 – білокозаки генерала Краснова, влітку 1919 – денікінці. У проміжках між ними владу брали більшовики. 26 грудня 1919 в місті остаточно встановилася Радянська влада.
Після закінчення громадянської війни, з переходом до нової економічної політики, коли не було коштів на відновлення зруйнованих крупних підприємств, Донецько-Юр\’ївський завод, що став державним, 3 травня 1923 року був тимчасово законсервований. Закриття заводу привело до значного зменшення населення: до кінця 1923 року в Алчевську залишилося всього 8.000 жителів.
У 1925 році було прийнято рішення про зняття металургійного заводу з консервації і на початку 1926 року тут відновлюється одна з доменних печей (доменний цех стояв ще з 1918 року – з часу німецької окупації), а незабаром почалося спорудження нових доменних печей і інших об\’єктів. Великою подією в житті міста було будівництво коксохімічного заводу, що вступив в дію в 1929 році.
Разом з підприємствами ріс і місто. Якщо в 1926 році його населення становило 16.000 чоловік, то до 1939 року воно виросло до 55.000.
З 1932 року почалося будівництво багатоповерхових будинків, з\’явився водопровід, каналізація. Міський житловий фонд перевищив в 1940 році 160 тис. квадратних метрів. Місто упорядковується, озеленювалося, площа зелених насаджень досягла 200 гектарів.
У 1938 році до міста був приєднаний селище імені Паризької Комуни, який отримав статус міста і назву Паркоммуна (з 1964 року – Перевальськ). Ворошиловськ (пізніше – Комунарськ) став районним центром і зберігав цей статус до 1965 року, коли районний центр був перенесений у місто Перевальськ, а Комунарськ став містом обласного значення.
З початком Великої Вітчизняної війни тисячі добровольців-алчевців заявили про своє бажання битися з гітлерівськими загарбниками. Підприємства міста перебудували роботу на військовий лад. Устаткування металургійного і коксохімічного заводів, у зв\’язку з небезпекою захоплення міста фашистами, було вивезене на Урал, в Кузбас і Узбекистан. 12 липня 1942 Алчевськ окупували фашисти майже на 14 місяців. 2 вересня 1943 воїни Радянської армії звільнили Алчевськ від фашистських загарбників.
Відразу ж після звільнення міста почалося його відновлення за участю фахівців з інших частин країни (зокрема, відновний загін з Челябінська). При відновленні промислових підприємств велася їх реконструкція. У 1943 році був створений спеціалізований будівельно-монтажний трест «Алчевськстрой». Відновлювальні роботи велися прискореними темпами.
За роки першої післявоєнної п\’ятирічки (1946-1950) був досягнутий і перевершений довоєнний рівень промислового виробництва. Трудівники тресту «Алчевськстрой» побудували нові доменні і мартенівські печі, прокатні стани, коксові і хімічні цехи, підприємства будівельної індустрії, легкої, харчової промисловості та інших галузей народного господарства.
На місці старих виросли, по суті, нові підприємства, а з ними й нове місто. З\’явилися крупні підприємства будівельної індустрії – заводи будівельних конструкцій, залізобетонних виробів, великопанельного домобудівництва, будівельних матеріалів, переробки шлаків і ін Для задоволення потреб населення були побудовані хлібокомбінат, молокозавод, швейна і галантерейна фабрики, завод хозтоваров, запущений (завдяки щасливому випадку) перший в області тролейбус і т.і. Для розвитку соціальної сфери були побудовані нові будівлі учбових закладів, палаци культури, бібліотеки, кінотеатри, стадіони, спортивні зали та інші установами соціально-культурного призначення.
Піковою чисельністю населення місто досягав в 1989 році, коли за даними перепису в Алчевську проживало 125 тисяч мешканців.
Міста-побратими Алчевська – Дунауйварош в Угорщині та Домброва-Гурнича в Польщі.

Підготував Євген Лавриненко (dN)

Добавить комментарий