Куїнджі Архип Іванович

Архип Іванович Куїнджі

Архип Іванович Куїнджі  — видатний живописець-пейзажист та педагог.
Архип Куїнджі народився в 1842* році у місті Маріуполі в сім\’ї бідного шевця-грека.

Прізвище Куїнджі була дана йому на прізвисько діда, що по-татарськи означає “золотих справ майстер”. Рано осиротивши, хлопчик жив у родичів, працював у чужих людей: був слугою у хліботоргівців, служив у підрядника, працював ретушерів у фотографа. Живопису навчався, переважно, самостійно.
Основи грамоти Куїнджі отримав від знайомого вчителя грека, а потім займався в міській школі. Любов до малювання виявилася у нього в дитинстві, він малював скрізь, де доводилося, – на стінах будинків, парканах, обривках папери. Пристрасть до малювання привела його до Феодосії до І.К.Айвазовському. Пробувши декілька місяців у знаменитого художника, Куїнджі їде до Петербургу з мрією поступити в Академію мистецтв. Але не відразу йому вдалося стати учнем Академії: слабкою виявилася художня підготовка. Він двічі тримав іспити і обидва рази безрезультатно.

У 1868 році на академічну виставку він представив картину “Татарська сакля”, за яку отримав звання некласного художника. У цьому ж році його прийняли вільним слухачем в Академію. Куїнджі занурився в атмосферу мистецького життя. Він товаришує з І.Є.Рєпіним і В.М.Васнєцовим, знайомиться з І.Н.Крамским – ідеологом передових російських художників. Ліричність пейзажів Саврасова, поетичне сприйняття природи в картинах Васильєва, епічність полотен Шишкіна – все відкривається перед уважним поглядом молодого художника.
Куїнджі починає шукати самостійні шляхи в мистецтві. Створена ним в 1872 році картина “Осіння бездоріжжя” своєї реалістичної спрямованістю була близька картин художників-передвижників. Куїнджі не просто передав осінній холодний день, розмиту дорогу з тьмяно поблискуючими калюжами – він ввів в пейзаж самотню фігуру жінки з дитиною, яка ледве йде по бруду. Осінній пейзаж, пронизаний вогкістю і імлою, стає сумним розповіддю про простих російських людей, про тоскною безрадісною життя.
Літо 1872 Куїнджі провів на Ладозькому озері, на острові Валаам. В результаті з\’явилися картини: “Ладозьке озеро” (1872), “На острові Валаам” (1873). Не поспішаючи, спокійно веде художник у своїх картинах розповідь про природу острова, з його гранітними берегами, що омивається протоками, з темними густими лісами, деревами, що впали. Цю картину можна зіставити з билинним епосом, мальовничим сказанням про могутню північній стороні. Сріблясто-блакитний тон картини повідомляв їй особливу емоційну піднесеність. Після виставки 1873 року, на якій цей твір було показано, про Куїнджі заговорили в пресі, відзначаючи його самобутній і великий талант.
У 1874 році Куїнджі пише картину “Забута село”, яка за гостротою соціального звучання, нещадної правді показу пореформеної російського села перегукувалася з картинами передвижників. У наступному році Куїнджі виставив три картини: “Чумацький тракт в Маріуполі”, “Степ цвітіння” і “Степ ввечері”. У картині “Чумацький тракт” художник зобразив нескінченний потік обозів, повільно рухаються в похмурий день по осіннього степу. Відчуття холоду, сирості посилюється колористичне рішення полотна.

З 1875 — член Товариства пересувних художніх виставок. Викладав у Петербурзькій Академії Мистецтв, з 1882 — професор, з 1893 — дійсний член Академії, а з 1894 — керівник художньої майстерні.

У 1897 році за участь у студентському страйку Куїнджі був укладений на два дні під домашній арешт і усунений від професорства. Але не займатися з учнями художник не міг. Він продовжував давати приватні уроки, допомагав готувати конкурсні роботи.

Архип Куїнджі був ініціатором створення Товариства художників (1909), яке об\’єднувало живописців-пейзажистів. Пізніше ця спілка стала Товариством ім. А.Куїнджі.

Серед учнів Куїнджі — О.Борисов, К.Богаєвський, А.Рилов, В.Пурвіт та багато іншіх.

11 (24) липня 1910 Архип Іванович Куїнджі помер у Петербурзі, де його і поховано.

Своїм щирим і натхненним творчістю він прославив російське та українське мистецьтво і вніс цінний внесок в його скарбницю.

________

* 1842 рік – є найбільш вірогідним, проте у різних джерелах можна зустріти 1841 і 1843.

 

Євген Лавриненко (dN)

Добавить комментарий