Дмитро Жлоба народився 15 червня 1887 року в Києві в сім'ї робітника, за іншими відомостями – батрака. Активний учасник революції 1905-1907 років, був в бойовій робочій дружині м.Миколаєва. Схильний до техніки, він самоуком засвоїв навики поводження з шахтним устаткуванням і працював машиністом на копальнях Донбасу.  
В травні 1916 за участь в Горлівсько-Щербіновському страйку арештований і направлений до армії. Але на фронт не потрапив, оскільки виявився в школі авіамеханіків у Москві.  Після Лютневої революції він відразу включився в політичне життя. У 1917 році був обраний членом Московської ради від школи авіаторів. Під час Жовтневого озброєного повстання 1917 років командував червоногвардійським загоном. У листопаді був направлений військовим комісаром до Донбасу, де створив шахтарський червоногвардійський загін. У січні 1918 року його загін брав участь у встановленні Радянської влади в Києві.
Навесні 1918-го він брав участь в захисті Ростова від німців. З того часу все його фронтове життя протікало на території, обмеженою Царіциним, Владикавказом, Тіфлісом і Мелітополем.  Навесні і літом 1918 років Д.П.Жлоба – один з командирів армії Північнокавказької радянської республіки, потім – командир Сталевої дивізії Червоної Армії, яка в жовтні того ж року зробила 800-км. похід від Невінномисськой до Царіцина. Ударивши в тил військ отамана П.Н.Краснова, дивізія перешкодила їм узяти Царіцин.
У 1919 році Дмитро Жлоба командував особливим партизанським загоном і групою військ під Астраханню, потім — кавалерійською бригадою у складі 1-го кінного корпусу Б.М.Думенко, беручи участь в звільненні Новочеркасська (січень 1920). З лютого 1920 року – командир цього корпусу і кінної групи, що діяли влітку 1920 проти військ Врангеля. У березні 1921 року його 23-я кавалерійська дивізія здолала Годерський (Кадорський) перевал і усунула від влади в Тіфлісе меншовицький уряд, потім зайняла Аджарію, яка безпосередньо перед цим за секретним договором була передана Туреччині.
Нагороджений 2 орденами Червоного Прапора і золотою зброєю. З моменту демобілізації (1923) знаходився на різних господарських посадах.   У 1937 році був арештований, і наступного року розстріляний.  Колишня сусідка сім'ї Жлоби Р.Сироватськая розповіла про обставини обшуку в квартирі Жлоби:  Син Жлоби, Костянтин, намагався повторити легендарний «подвиг» Будьонного - кинувся до зброї, щоб вигнати чекістів з квартири, але його швидко заспокоїли, і почався обшук. Після арешту Дмитра Петровича були арештовані і члени його сім'ї.  За спогадами болгарської комуністки Баласьки Добрієвни Єригиної в Армавірській в'язниці вона знаходилася в одній камері з дочкою Жлоби Ларисою. Але їй і братові вдалося вийти з в'язниць і дожити до похилого віку. 10 червня 1938 року в м. Краснодарі на закритому засіданні виїзної сесії Військової колегії Верховного суду СРСР був виголошений вирок «кубанським повстанцям». Всіх підсудних засудили до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією майна. Того ж дня Жлоба і інші фігуранти справи були розстріляні.  Реабілітація Дмитра Павловича сталася 30 травня 1956 року, а в 1960 році одна з вулиць Краснодару була названа його ім'ям.  Про Дмитра Жлобу написана книга Гаврила Мартиненко «Комкор Дмитро Жлоба».

Підготувала Анна Звягіна (dN)